Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?


Коморбідний ендокринологічний пацієнт
Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №5, 2022

Вернуться к номеру

Стрес та артеріальна гіпертензія: С- і Н-тип артеріальної гіпертензії і причини резистентності

Стрес та артеріальна гіпертензія: С- і Н-тип артеріальної гіпертензії і причини резистентності

Авторы: Сіренко Ю.М., Радченко Г.Д., Рековець О.Л.
ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Актуальність. Неконтрольований артеріальний тиск (АТ), особливо на фоні стресу, пов’язаний з чотириразовим збільшенням ризику розвитку серцево-судинних подій порівняно з пацієнтами з артеріальною гіпертензією (АГ), які досягли цільового рівня АТ. Мета дослідження: оцінити механізми впливу стресу на розвиток артеріальної гіпертензії, типів артеріальної гіпертензії і резистентність. Матеріали та методи. У дослідження було включено 1146 пацієнтів з резистентною АГ, які приймали 3 і більше антигіпертензивних препарати і лікувалися у відділенні вторинних і легеневих гіпертензій ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної і регенеративної медицини ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН України. Рівень офісного АТ при надходженні у відділення при прийомі трьох і більше антигіпертензивних препаратів становив: систолічного — 174,60 ± 0,64 мм рт.ст., діастолічного — 100,50 ± 0,38 мм рт.ст. Пацієнтам проводили наступні обстеження: вимірювання офісного АТ, добове моніторування артеріального тиску, ехокардіографічне дослідження, визначення нічного апное сну, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, визначення рівнів тиреотропного гормону, трийодтироніну, тироксину, реніну крові, альдостерону крові та їх співвідношення, визначення метанефринів сечі, кортизолу. Результати. Серед пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією жінок було більше, ніж чоловіків — 62,7 % проти 36,7 % відповідно. У дослідженні пацієнтів з резистентною АГ, у яких не було досягнуто цільового рівня систолічного АТ, спостерігались достовірно вищі показники АТ при надходженні в стаціонар. У них був достовірно вищий рівень кортизолу крові (155,0 ± 44,0 нг/л проти 35,9 ± 20,8 нг/л, р = 0,026), вищий індекс маси міокарда лівого шлуночка (147,50 ± 3,46 г/м2 проти 135,3 ± 1,74 г/м2), частіше відзначалося ожиріння (42,9 % проти 37,5 %). Висновки. Пацієнти з резистентною артеріальною гіпертензією, які не досягли цільового рівня артеріального тиску, мали вищий рівень кортизолу й індекс маси міокарда лівого шлуночка порівняно з пацієнтами, у яких було досягнуто цільових рівнів артеріального тиску.

Background. Uncontrolled blood pressure (BP), especially in the context of stress, is associated with a fourfold increase in the risk of developing cardiovascular events compared to patients with hypertension who have reached the target BP level. Aim: to evaluate the mechanisms of the influence of stress on the development of hypertension, types of hypertension and resistance. Materials and methods. The study included 1,146 patients with resistant hypertension who were taking 3 or more antihypertensive drugs and were treated at the department of secondary and pulmonary hypertensions of the State Institution “National Scientific Center “M.D. Strazhesko Institute of Cardiology” of the National Aca­demy of Medical Sciences of Ukraine”. The level of office blood pressure upon admission to the department when taking 3 or more antihypertensive drugs was: systolic — 174.60 ± 0.64 mmHg, diastolic — 100.50 ± 0.38 mmHg. Patients underwent the following examinations: measurement of office blood pressure, daily blood pressure monitoring, echocardiography, measurement of nocturnal sleep apnea, general blood analysis, biochemical blood analysis, determining the levels of thyroid-stimulating hormone, triiodothyronine, thyroxine, blood renin, blood aldosterone and their ratio, urine metanephrines, blood cortisol. Results. Among patients with resistant hypertension, there were more women than men — 62.7 versus 36.7 %, respectively. In a study of people with resistant hypertension who did not reach the target level of systolic BP, significantly higher indicators of BP were observed upon admission to the hospital. They had a significantly higher blood cortisol level (155.0 ± 44.0 vs. 35.9 ± 20.8 ng/l, p = 0.026), higher left ventricular mass index (147.50 ± 3.46 vs. 135.30 ± 1.74 g/m2), obesity was more common among them (42.9 versus 37.5 %). Conclusions. Patients with resistant hypertension who did not reach the target level of blood pressure had higher level of cortisol and left ventricular mass index compared to those who achieved the target levels of blood pressure.


Ключевые слова

симпатоадреналова система; стрес; артеріальна гіпертензія; резистентна гіпертензія; С- і Н-тип артеріальної гіпертензії

sympathoadrenal system; stress; hypertension; resistant hypertension; C and H type hypertension

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.5.2022.1183

Вступ

Артеріальна гіпертензія (АГ) і пов’язані з нею ускладнення продовжують залишатися однією з основних проблем сучасної медицини. Це зумовлено декількома факторами: по-перше, високою поширеністю АГ, по-друге, труднощами в профілактиці й діагностиці ранніх стадій АГ, особливо серед молодих людей, по-третє, незважаючи на існування великої кількості ефективних засобів для зниження артеріального тиску (АТ), існують перешкоди щодо досягнення цільового АТ, обумовлені низькою прихильністю до лікування, побічними ефектами антигіпертензивних препаратів та існуванням факторів навколишнього середовища, що потенціюють існування підвищеного АТ, серед них чи не перше місце посідає хронічний стрес, із яким часто стикається людина в сучасному суспільстві. Як правило, стресового впливу зазнає та частина населення, що є найбільш активною і працездатною. Це зумовлює соціальну значимість вивчення проблеми зв’язку між АГ і стресом. Окрім того, останніми роками спостерігається відродження інтересу науковців до вивчення ролі центральної нервової системи (ЦНС) у виникненні АГ і її ускладнень із позицій новітніх даних фізіології, біохімії і генетики. Виявлено взаємодію між нервовими (симпатична нервова система (СНС)) і гуморальними (ренін-ангіотензинова система (РАС)) механізмами регуляції АТ при стресі. І хоча на даний момент немає сумнівів, що стрес у його різних варіаціях може призводити до транзиторного підвищення АТ [37, 38, 48], питання щодо того, чи може гострий стресорний подразник достатньої сили призвести до постійно підвищеного АТ (тобто до АГ), ще залишається предметом дискусій [26, 44, 60]. Невідомо також, якої саме природи подразник має бути, як довго він має діяти, щоб призвести до значних наслідків, як визначити саме його зв’язок із підвищенням АТ або ж як оцінити кількісно його силу [49, 51]. При цьому більшість дослідників погоджуються, що виникнення АГ «білого халата» й АГ «на робочому місці» пов’язане з активацією СНС.

Історичні аспекти формування теорії впливу стресу на серцево-судинну систему

Про зв’язок між серцем і емоціями знали ще з давніх часів. Так, в основі весільної церемонії, під час якої молодята обмінювалися каблучками, лежало вірування, що вена пальця, на який надівали каблучку, безпосередньо поєднується із серцем. У Римській імперії серце вважали центром емоцій, адже його активність змінюється у відповідь на якусь психологічну подію. У 1711 році S. Hales уперше продемонстрував зв’язок між емоціями і варіабельністю серцево-судинної системи за допомогою створеного ним манометра. Через 250 років Riva-Rocci повторив цей експеримент. Стало відомо: емоції збільшують АТ. У 1842 році Вальтер на жабах і в 1852 році Бернар на кролях продемонстрували, що артерії та артеріоли звужуються при стимуляції симпатичних нервів і розширюються при їх перерізанні. У 1871 році російським фізіологом Ф.В. Овсянниковим було відкрито судинний центр у довгастому мозку. Учення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, регулюючу роль кори головного мозку і теорія Г.Ф. Ланга про нейрогенну концепцію АГ були передумовами проведення багатьох досліджень з вивчення ролі нервової системи у формуванні підвищеного АТ і пошуків ефективних препаратів для лікування АГ. Сам же термін «стрес» у фізіологію і психологію було введено W. Cannon у його класичних роботах про реакцію «боротися або бігти». У 1936 році вийшла перша робота канадського фізіолога Г. Сельє про загальний адаптаційний синдром, який він згодом і почав називати стресом [63]. Г. Сельє вважав, що характер реагування на стрес визначається нервовою системою, а індикатором адекватної відповіді організму може бути рівень катехоламінів у головному мозку. У 90-х роках B. Folkow сформулював свою теорію стресу як причини виникнення стійкої АГ [18].

Що таке стрес і які механізми його дії на артеріальний тиск

Згідно з енциклопедичним визначенням, стрес (від англ. stress — тиск, навантаження, напруження, натиск, гніт) — це неспецифічна загальна реакція організму у відповідь на надмірне або патологічне подразнення (фізичне або психологічне), що проявляється надмірним напруженням реактивності (змінами гомеостазу і стану нервової системи) [23]. Згідно з іншим визначенням, стрес — це реакція організму на ситуації, у яких потрібна швидка мобілізація всіх сил організму. Виділяють позитивну (еустрес) і негативну (дистрес) форми стресу. Залежно від характеру фактора стрес може бути нервово-психічним, фізичним, тепловим, холодовим тощо. Незалежно від причини зміни в організмі під впливом стресу мають загальні неспецифічні риси: активуються симпатоадреналова і ренін-ангіотензинова системи.
Еволюційно стрес виконував таке основне завдання — він захищав організм від знищення або ушкодження під час небезпеки. Він може виникати не тільки в людей, але й у тварин, у яких він перш за все пов’язаний з виживанням (швидко оцінити ситуацію і вступити у бій або ж утекти) і може вважатися адаптаційною реакцією. Окрім того, існують дані, що в людей позитивний стрес є необхідним для підвищення тонусу життя. До еустресу відносять фізичні тренування, збудження перед виступом або розв’язанням якоїсь проблеми, при отриманні позитивної інформації тощо. При цьому людина не перебуває в стані депресії або слабкості. Вона відчуває, що проблема є, але її можна вирішити. Під час позитивного стресу народжуються креативні рішення проблеми. Г. Сельє, один із засновників теорії стресу, говорив, що «стрес — це смак і аромат життя».
Із сучасної точки зору основними центрами, що беруть участь у регуляції АТ, є довгастий мозок, гіпоталамус і кора головного мозку. Негативні стресові ситуації та емоційні подразнення можуть порушувати діяльність кори головного мозку і центрів гіпоталамічної ділянки (як гіперактивувати, так і пригнічувати). Це призводить до ослаблення контролю з боку кори головного мозку, значного підвищення збудженості судинного центра в довгастому мозку і, відповідно, до порушення тонусу судин. Зв’язок довгастого мозку з іншими центрами нервової системи подано на рис. 1 [70].
У довгастому мозку локалізовані ростральна вентролатеральна ділянка (РВЛДМ), каудальна вентролатеральна ділянка (КВЛДМ), ядро самотнього шляху (nucleus tractus solitarius) і власне заднє поле (area postrema). РВЛДМ підтримує постійний тонус симпатичної нервової системи через прегангліонарні нейрони латеральної проміжної речовини грудного відділу спинного мозку (сегменти Th1–L2). У свою чергу, РВЛДМ перебуває під впливом латеральних парабрахіальних ядер, коловодопровідної сірої речовини, паравентрикулярного ядра гіпоталамуса та інших центрів переднього мозку. Збільшення активності цих центрів призводить до підвищення симпатичного тонусу й АТ. РВЛДМ та інші ядра довгастого мозку регулюють вироблення деяких нейрогормонів гіпоталамусом, включно з аргінін-вазопресином. КВЛДМ пригнічує діяльність РВЛДМ за допомогою гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК). Окрім того, у регуляції АТ беруть участь й інші ядра й нейротрансмітерні системи (наприклад, голубувате місце — locus caeruleus) із нейронами, що продукують ГАМК. Вивчається значення таких медіаторів, як оксид азоту, ендогенні опіати й уабаїн [24, 70].
Як уже зазначалося вище, надмірна активація або пригнічення кори головного мозку внаслідок дії (гострої або хронічної) психоемоційного збудника може зменшувати контролюючий вплив кори на судинний центр у довгастому мозку, що призводить до дисбалансу між симпатичною і парасимпатичною нервовими системами (рис. 2).
Існування такого дисбалансу, у свою чергу, веде до цілої низки негативних змін в організмі [27–29, 45]. Так, активація СНС стимулює вироблення й вивільнення реніну нирками. Збільшення концентрації катехоламінів крові, активація альфа-1- і бета-адренорецепторів призводить до збільшення тонусу артеріол і частоти серцевих скорочень (ЧСС), що в поєднанні з високим реніном спричинює підвищення АТ. Окрім того, виникають метаболічні порушення, що сприяють виникненню дисфункції ендотелію. Існування тахікардії, за даними досліджень лабораторії Ann Arbor, тісно корелює з ознаками метаболічного синдрому (масою тіла, рівнем АТ, концентрацією холестерину, тригліцеридів, порушенням толерантності до глюкози й інсулінорезистентністю), що може свідчити про роль саме СНС у виникненні цих порушень [45]. Було також доведено, що інсулінорезистентність, яка викликана гіперактивацією СНС, пов’язана зі стимуляцією бета-адренорецепторів і збільшенням, у свою чергу, відсотка швидко скорочуваних м’язів. Окрім того, периферичний вазоспазм погіршує метаболізм м’язів, і вони перестають добре засвоювати глюкозу. У подальшому на зміну функціональним змінам в артеріолах (спазму) приходять органічні зміни (гіаліноз), що підтримує існування стійкої АГ і може призводити до порушення функції органів-мішеней (наприклад, нефросклерозу). Паралельно йде процес органічних змін у серці: формування гіпертрофії лівого шлуночка й кардіофіброзу. Можливим стає виникнення аритмій та ішемії. Складаються умови для виникнення тромбозів (унаслідок підвищення агрегації тромбоцитів і гематокриту) і появи/прогресування атеросклерозу, збільшується жорсткість артерій.
У подальшому запускається цілий каскад механізмів, включно з активацією РАС. Так, симпатичний гіпертонус призводить до збільшення секреції реніну й утворення ангіотензину ІІ. Ангіотензин ІІ може прямо стимулювати СНС. Збільшення продукції ангіотензину ІІ супроводжується збільшенням продукції норадреналіну в надниркових залозах. Окрім того, активація СНС сприяє вивільненню глюкокортикостероїдів і альдостерону, які підтримують підвищення АТ і знову стимулюють СНС. Порочне коло замикається.
Важливо відзначити, що взаємодія двох систем (СНС і РАС) при короткостроковій дії стресу сприяє активації компенсаторних механізмів, що направлені на подолання ситуації, яка склалася (наприклад, виконання надмірного фізичного навантаження). При позитивному стресі також відбувається активація цих систем, але, як правило, вона короткострокова. Так, у дослідженні A.T. Elder із співавторами у здорових вболівальників на футбольному стадіоні спостерігалося значне підвищення АТ і ЧСС відразу після гола, забитого їх улюбленою командою, але вже за 20 хв показники поверталися до нормального рівня [12]. При хронічному же дистресі може відбуватися зрив адаптації і запускатися весь патологічний каскад, що проявляється довготривалим або стійким підвищенням АТ (АГ).
Значно підсилюють імовірність виникнення підвищення АТ на фоні стресу деякі супутні стани: робота на холоді, куріння, зловживання алкоголем, прийом стимулюючих речовин. В афроамериканців поряд зі стимуляцією симпатоадреналової системи може виникати ще й затримка натрію з водою, що додатково сприяє підвищенню АТ. Тому для того, щоб стрес призвів до виникнення стійкого підвищення АТ, необхідно, щоб поєдналися фактори навколишнього середовища, індивідуальні особливості людини (реакція у вигляді депресії або гніву), особливості серцево-судинної системи (в осіб похилого віку, із цукровим діабетом може бути зміненою реактивність судин) і людина мала генетичну схильність (рис. 3) [54].

Дані досліджень щодо існування зв’язку між стресом і формуванням артеріальної гіпертензії

Ідея про те, що есенціальна АГ може бути викликана стресом і, відповідно, належить до психосоматичних захворювань, належить Geisbock [20], хоча ще раніше російський учений Г.Ф. Ланг виклав свою теорію нейрогенної АГ і продемонстрував випадки гострого і хронічного підвищення АТ у блокадному Ленінграді. У 1993 році в дослідженні K.A. Мatthews із співавторами було показано, що підвищена реактивність організму у відповідь на ментальний стрес-тест асоціюється з виявленням більш високого АТ через 6,5 року як у дорослих, так і у дітей [42]. У подальшому ще кілька досліджень підтвердили зв’язок між реакцією серцево-судинної системи на різні (фізичні навантаження, ментальний стрес-тест, робочий стрес) стресові подразники й підвищенням АТ у чоловіків середнього віку [14] та осіб різного віку, статі або соціально-економічного статусу [9], розвитком гіпертрофії лівого шлуночка в дітей (8–10 років) і підлітків (15–17 років) [4], виникненням АГ у чоловіків через 10 років [10] і через 20 років — у працівників компанії, що контролювала повітряний трафік [44]. Серед більше ніж 1000 учасників шотландського дослідження, яким проводили психологічне тестування, через 12 років АТ був вищим при початковій гіперреактивності [8].
З розвитком так званої медицини катастроф і телемедицини з’явилася можливість вивчати пряму дію важливого (що загрожує життю) стресорного фактора на реакцію організму. Так, G. Parati із співавторами продемонстрували прямий ефект стресу на рівень середньодобового АТ (збільшення на 20 % систолічного АТ (САТ), на 46 % — діастолічного АТ (ДАТ)) і ЧСС (збільшення на 79 %) під час землетрусу в Італії [46], що ще раз підтвердило існування кардіоваскулярної відповіді (стимуляції і серця і судин) на природний стресорний подразник, що опосередковується СНС. W. Gerin із співавторами опублікували дані щодо впливу іншого стресора (атака у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року) на ступінь і тривалість підвищення АТ у людей з відомим діагнозом АГ або в тих, у яких цей діагноз підозрювався [21]. Це спостереження включало дані тих пацієнтів, які на момент терористичної атаки були учасниками дослідження з телемоніторингу АТ і визначення прихильності до лікування, що проводилося в чотирьох штатах США (Нью-Йорк і Вашингтон — близько до місця подій, Чикаго і Міссісіпі — на віддалі). Виявилося, що протягом наступних двох місяців АТ був значно вищим за рівень до подій 11 вересня, і це підвищення не було пов’язане із сезонними коливаннями (у холодний сезон АТ, як правило, підвищується). Значно більшим виявилося підвищення АТ у мешканців Вашингтона (8,67 мм рт.ст.) порівняно з Нью-Йорком (1,58 мм рт.ст.). Це дослідження W. Gerin із співавторами мало певні недоліки в дизайні: включало обмежене число учасників і було ретроспективним і короткостроковим. Але важливо, що результати підтримали гіпотезу про можливість стійкого підвищення АТ після дії життєзагрозливого стресорного фактора. Проте дані подібних досліджень не дозволяли говорити про те: 1) яким має бути (за силою, природою) подразник, щоб значно та надовго підвищився АТ; 2) які механізми включаються для того, щоб підтримувати високий АТ протягом тривалого часу, тобто навіть тоді, коли стресорний фактор уже не діє.
Особливо важливим для людського суспільства є визначення ролі так званого психологічного стресу, що, за Lovallo and Gerin, визначається як «подія, яка змінює гомеостаз організму через відчуття загрози, не беручи до уваги потенційну фізичну шкоду» [32]. Тобто це такий стрес, що прямо не загрожує життю людини. Існують три рівні відповіді на стрес залежно від реактивності серцево-судинної системи: 1) когнітивно-емоційний рівень (беруть участь кортикальні й лімбічні структури, що знаходяться над гіпоталамусом), який є відповідальним за індивідуальні психологічні відмінності когнітивно-емоційної відповіді; 2) автономно-ендокринний рівень (беруть участь анатомічні структури, локалізовані в гіпоталамусі й стовбурі мозку), який сполучає інформацію, отриману з верхніх центрів, з ендокринними органами й автономною системою; 3) периферичний рівень, що відповідає за індивідуальну реактивність периферії (наприклад, структурні зміни в артеріях можуть змінювати відповідь на інформацію, що надходить із ЦНС).
Значна кількість експериментальних досліджень показала, що довготривале підвищення АТ може бути викликане різними стресорними агентами, які діють на будь-який з указаних вище рівнів. Двадцять років тому Björn Folkow, базуючись на даних експериментів із тваринами [18], сформулював свою теорію формування стійкої АГ на фоні хронічного стресу, згідно з якою повторна симпатична стимуляція, що підвищує транзиторно АТ, ЧСС і серцевий викид, призводить до структурної адаптації судин і серця. Виникає судинна гіпертрофія, що, у свою чергу, призводить до виникнення диспропорції між ступенем підвищення АТ і силою стресорного стимулу, що викликає ще більше судинне ремоделювання (порочне коло) і врешті-решт веде до підвищення судинного опору і трансформації транзиторного підвищення АТ у стійку АГ. Окрім того, про те, що стрес веде до гіпертензії, свідчать і інші дані: 1) при АГ наявна постійна активація СНС [13, 71]; 2) супрабульбарні нейрони довгастого мозку є активованими при АГ [11, 17]; 3) збільшується виділення норадреналіну в симпатичних нервах гіпертензивних пацієнтів [25, 59, 68]. Проте більшість експертів погоджуються з думкою, що немає переконливих даних, що саме емоційний стрес, а не стани, пов’язані з ним (порушення сну, зловживання алкоголем і сіллю, переїдання), призводить до стійкого підвищення АТ. Окремі клінічні, епідеміологічні й лабораторні дослідження продемонстрували значення психологічних факторів і поведінки людини в патогенезі. Але досі не виділено так званої типової поведінки гіпертензивного пацієнта. Як правило, люди з АГ субнормально сприймають позитивні й негативні подразники [22, 52], особливо коли вивчення реакції людей проводиться короткостроково. Тому важливо проводити подібні дослідження протягом довготривалого періоду. У цьому плані цікавими є дані спостереження М. Timio зі співавторами, у якому було показано, що в служниць закритого монастиря в Umbria не відбувалося підвищення АТ із віком [67]. Також важливими є дані популяційного дослідження, в якому показано підвищення АТ у людей відразу після міграції [57].
На жаль, і теорія B. Folkow, і дані вказаних вище досліджень щодо ролі стресу в підвищені АТ залишили деякі питання без відповіді. Наприклад, чому в одних людей психологічній стрес призводить до виникнення такого порочного кола, а в інших — ні? Чи всі люди, у яких виникла АГ, характеризуються порушенням автономних і гуморальних механізмів, пов’язаних з регуляцією роботи кардіоваскулярної системи? Чи у всіх людей ослаблення кортикальної і лімбічної емоційної відповіді неодмінно призводить до неналежної відповіді СНС? Чи існують якісь генетичні детермінанти формування такого порочного кола? Чи існує можливість прослідкувати прогіпертензивні механізми через вивчення передачі імпульсу від одного трансмітера до іншого на рівні головного мозку, включаючи системи вироблення серотоніну, ацетилхоліну, опіоїдні механізми або субстанцію Р [5, 6, 43, 69]? Чи в усіх пацієнтів з АГ, що виникла на фоні стресу, також змінюється функція інших органів, які беруть участь у регуляції АТ (наприклад, нирки), так, як це відбувається у спонтанно гіпертензивних щурів, яких часто використовують як модель есенціальної АГ [58]? Якщо катехоламінам (норадреналіну, адреналіну) відводиться основна роль у патогенезі підвищення АТ при стресі (їх називають гормонами стресу), то чому в людей із панічними розладами (класична модель хронічного стресу), незважаючи на підвищений рівень норадреналіну в симпатичних нервах, не формується постійно підвищений АТ?
Відповіді на ці запитання дискутуються з певною періодичністю протягом багатьох років. Але однозначних тверджень немає. Одним з можливих пояснень цього може бути високий рівень складності механізмів формування АГ і методологічні проблеми. Так, часто дуже складно відрізнити емоцію від просто реакції, неможливо виявити наслідування інформації та її передачу в нервовій системі, складно передбачити взаємодію між генетичною складовою і навколишнім середовищем. Окрім того, останніми роками мало уваги приділялося інтеграції психосоматичних і фізіологічних підходів, що допомогло б відповісти на частину поставлених запитань, а замість того вивчалися молекулярні й клітинні механізми, що не виражають емоцій.
До методологічних проблем відносять труднощі, пов’язані з кількісним визначенням дії стресу на серцево-судинну систему. Так, у лабораторних умовах часто застосовують подразники, які, за визначенням дослідників, можуть зустрічатися в повсякденній діяльності людини [38]. Як правило, це тест з ізометричним навантаженням (30 % від максимального) протягом 90 с, холодовий тест (занурення руки у крижану воду на 60 с), ментальний арифметичний тест (виконання різних арифметичних (числових) задач за обмежений час), дзеркальне малювання (малювання геометричних фігур так, як вони відбиваються в дзеркалі), кольоровий тест Stroop (за допомогою комп’ютерної програми людині пропонують підібрати відповідний колір для об’єкта, при цьому створюються візуальні й осциляційні перешкоди) і тест із публічним виступом. Підвищення АТ реєструється за допомогою різних систем (наприклад, Finapres (Finapres Medical Systems, Arnhem, Нідерланди) або the Task Force Monitor (CNSystem, Graz, Австрія)), що мають визначену точність. Усі вони працюють за принципом «від удару до удару» (beat-by-beat), є неінвазивними й дозволять оцінити зміни АТ як під час тесту, так і після [47]. Проте проведення цих тестів не дозволяє говорити про вплив саме стресорних подразників, з якими людина зустрічається в реальному житті. Навіть одна й та сама людина може відповідати гіперреактивно на одні тести й гіпореактивно — на інші [49, 50]. Технічні засоби, які працюють за принципом «від удару до удару», мають погану відтворюваність (коефіцієнт варіації досягає 15–33 %) [50]. Окрім того, слід враховувати, що подібні тести проводяться в лабораторії за участю сторонніх людей (дослідників), що само по собі може викликати занепокоєність пацієнтів (ефект «білого халата»). У таких випадках видається значно простішим вивчати вплив стресорних подразників на рівень АТ і ЧСС у реальному житті людей (у тому числі на роботі) за допомогою методу амбулаторного добового моніторування [35]. Саме за допомогою даного методу і було виділено варіанти стрес-індукованої АГ.

Варіанти стрес-індукованої артеріальної гіпертензії

Під терміном «стрес-індукована АГ» розуміють гостре, як правило, транзиторне й лабільне підвищення АТ під впливом психосоціальних факторів. Вона може виникати і в людей із нормальним АТ, і в тих, хто страждає від АГ. Найбільш відомими варіантами такої АГ є АГ «білого халата» і АГ «на робочому місці». У літературі є більш-менш достатня кількість даних щодо прогнозу при цих варіантах, але проблема необхідності та засобу лікування залишається ще на етапі вивчення.
АГ «білого халата» — це варіант стрес-індукованої АГ, який визнається майже усіма експертами [39]. Згідно з визначенням, що подане в рекомендаціях Європейського товариства кардіологів/Європейського товариства гіпертензії 2013, це стан, при якому АТ підвищується в кабінеті лікаря (у тому числі і при повторних відвідуваннях) і нормалізується поза кабінетом. При амбулаторному моніторуванні або домашньому самомоніторуванні АТ показники в межах норми. Згідно з даними чотирьох популяційних досліджень, загальна поширеність АГ «білого халата» в середньому становить 13 % (діапазон 9–16 %), а серед хворих на АГ, які взяли участь у дослідженнях, — близько 32 % (діапазон 25–46 %) [15]. Фактори, пов’язані з підвищеною поширеністю АГ «білого халата»: вік, жіноча стать і статус некурця. Поширеність менша у випадку ураження органів-мішеней, або коли значення офісного АТ базуються на повторних вимірюваннях, або при вимірюванні медичною сестрою чи іншим медичним працівником, але не лікарем [7, 64]. Поширеність також пов’язана з рівнем офісного АТ. Наприклад, частота випадків АГ «білого халата» становить приблизно 55 % при 1-му ступені і лише 10 % — при 3-му ступені підвищення АТ [64]. Ураження органів-мішеней при АГ «білого халата», як правило, не зустрічається, і прогноз перебігу сприятливий [19, 56]. Питання щодо того, чи можна осіб з АГ «білого халата» віднести до групи осіб з істинно нормальним АТ, залишається відкритим, оскільки в деяких дослідженнях було виявлено, що довгостроковий серцево-судинний ризик цього стану є проміжним між такими для стійкої гіпертензії та істинної нормотензії [36]. У той же час, за даними метааналізів, АГ «білого халата» та істинна нормотензія при стандартизації за віком, статтю та іншими коваріантами істотно не відрізнялися за прогнозом [15, 19, 56]. Існує можливість того, що, оскільки пацієнти з АГ «білого халата» нерідко отримують лікування, зниження клінічного АТ веде до зниження частоти серцево-судинних подій [56]. Окрім того, є додаткові дані, значення яких ще обговорюється. Так, порівняно з особами з істинною нормотензією, рівень позаофісного АТ, як правило, вищий [15, 36], безсимптомне ураження органів, таке як гіпертрофія лівого шлуночка, зустрічається частіше [62], часто виявляються інші метаболічні фактори ризику та існує підвищений довгостроковий ризик виникнення цукрового діабету й стійкої АГ [33, 34]. У зв’язку з цим рекомендується підтвердження діагнозу АГ «білого халата» протягом 3–6 місяців з подальшим ретельним наглядом. Якщо діагноз АГ «білого халата» підтверджено, то немає потреби в призначенні медикаментозної антигіпертензивної терапії, але можна рекомендувати немедикаментозні методи лікування.
Під терміном «артеріальна гіпертензія на робочому місці» розуміють підвищення АТ протягом робочих часів порівняно з рівнем АТ у періоди відпочинку й у вихідні дні. На рис. 4 наведені дані добового моніторування АТ, що проводилося одним із провідних експертів Британського товариства гіпертензії. Як видно з рис. 4, під час роботи (засідання наукового комітету, читання лекцій) спостерігалося суттєве підвищення АТ з наступним його зниженням у вечірні часи. Це типовий приклад АГ «на робочому місці».
Існує чимало досліджень, у яких виявлено зв’язок між інтенсивністю психічного напруження на роботі й АГ (табл. 1).
Так, у працівників із психосоматичним стресом на роботі АГ реєструється в 3 рази частіше [53–55]. За даними T.G. Pickering із співавторами, наявність психоемоційного напруження на роботі тісно корелює з появою ураження органів-мішеней (гіпертрофією лівого шлуночка) і виникненням ішемічної хвороби серця. P. Schnall зі співавторами і К. Steenland зі співавторами у своїх роботах звернули увагу на те, що напруження під час роботи (job strain), яке визначалося як співвідношення «ступінь необхідності виконання роботи/ступінь можливостей і бажання виконати цю роботу» (робочий контроль), також сприяє підвищенню АТ [61, 65]. У дослідженні Steptoe і Willemsen підтвердився лише зв’язок між рівнем АТ і ступенем можливості виконання роботи (робочим контролем), а не ступенем необхідності її зробити [66]. Окрім того, було виявлено, що відчуття хронічного стресу на роботі також сприяє існуванню підвищеного АТ як у робочі години, так і ввечері. Високий соціально-економічний статус порівняно з низьким в учасників дослідження асоціювався з більшим впливом стресу. Автори пояснювали це більшим ступенем відповідальності за виконання роботи і низьким — у зв’язку з цим робочим контролем.
Вивчення специфічних патофізіологічних механізмів АГ «на робочому місці» показало, що при активному стереотипному навантаженні відбувається активація бета-адренорецепторів, що супроводжується збільшенням серцевого викиду, ЧСС, порушенням функції розслаблення серця, дилатацією судин скелетних м’язів. Зазвичай, як указувалося вище, такий стан виникає у тварин, коли вони мають вирішувати, чи боротися, чи втікати, тобто це захисна реакція. Якщо подібна стимуляція повторюється, то у тварин вона може призвести до гіперактивності гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової системи. Така реакція називається реакцією поразки. У людей же виникає відчуття розчарування, невпевненості, слабкості. При цьому починає вже переважати альфа-адренергічна стимуляція, що й веде до вазоконстрикції, підвищення периферичного опору й виникнення АГ [31].
За даними R.A. Karasek, найбільшому ризику виникнення стресу на роботі підлягають люди, до яких виставляються високі вимоги без права приймати рішення [30]. Це робітники на конвеєрах, офіціанти, медичні сестри, службовці середньої ланки (вони відчувають тиск як із боку начальства, так і з боку підлеглих) тощо. За даними S.B. Manuck, надмірне підвищення АТ у відповідь на стрес спостерігається у 25 % людей [40]. Найчастіше воно зустрічається в чоловіків. Величина підвищення АТ і тривалість його існування (відновлення) також є більшою в чоловіків. Ця статева різниця значно збільшується, якщо жінка знаходиться в періоді збереженого менструального циклу, що характеризується збільшеним рівнем естрогенів. Можливо, що саме естрогени відіграють стресс-протективну роль у жінок.
Як правило, виявити АГ «на робочому місці» досить легко: під час робочого дня слід виміряти АТ звичайним способом, що роблять дуже рідко. При цьому часто підвищений АТ на роботі сприймається як норма. Якщо це підвищення зустрічається дуже рідко, то таку реакцію дійсно можна вважати нормальною. Але в людей, які перебувають під впливом хронічних психоемоційних навантажень, необхідно проводити додаткові дослідження — добове моніторування АТ і/або домашнє самомоніторування (з вимірюванням АТ у робочі години, вільний час, у вихідні). Як правило, за наявності АГ «на робочому місці» виявляється підвищений денний АТ (> 135/85 мм рт.ст.) і нормальний рівень нічного АТ. Середньодобовий АТ також може бути підвищеним. Проведення моніторування у вихідний день демонструє зниження денного АТ. Якщо різниця між денним АТ в робочий день і денним АТ у вихідний день перевищує 6 мм рт.ст. для систолічного АТ і 3 мм рт.ст. для діастолічного АТ, то це може свідчити про наявність АГ «на робочому місці» [1]. При виявленні АГ «на робочому місці» необхідно провести додаткові дослідження, як для пацієнта з АГ, згідно з чинними положеннями (в Україні це Уніфікований клінічний протокол з діагностики та лікування АГ) і провести стратифікацію кардіоваскулярного ризику [3]. При високому/дуже високому ризику призначається медикаментозне антигіпертензивне лікування згідно з чинними рекомендаціями. В іншому випадку проводиться корекція всіх інших факторів ризику, і обов’язковим є немедикаментозне лікування з включенням програм щодо профілактики й зняття стресу, оптимізація організації роботи. Обов’язковим є також повторне обстеження пацієнта через 3–6 місяців після корекції факторів ризику і немедикаментозної терапії. При збереженні підвищеного рівня АТ (особливо коли підвищеним є середньодобовий АТ і відсоток підвищених показників становить > 25–30 %) вирішується питання про призначення медикаментозної терапії [72–91].
Отже, хронічний стрес на робочому місці може асоціюватися з підвищенням АТ. Проте дані вищезгаданих досліджень не дали відповідь на запитання, чи саме робоче напруження (або низький робочий контроль), а не інші фактори, в подальшому призводять до формування стійкої есенціальної АГ. Чи може напруження на роботі незалежно від інших факторів збільшувати кардіоваскулярний ризик (тобто належати до класичних факторів ризику)? Тим більше що в недавньому спостереженні російських учених, у якому порівнювали поширення АГ серед людей різних професій, не було відмічено різниці залежно від характеру трудової діяльності [2]. А у французькому дослідженні J.P. Fauvel із співавторами на відміну інших приведених вище спостережень не знайдено якогось зв’язку між інтенсивністю трудової діяльності та 5-річною ймовірністю виникнення АГ або ж підвищенням АТ [16]. У Фремінгемському дослідженні єдиним психогенним фактором, який збільшував імовірність виникнення АГ, було відчуття тривоги, та й то тільки в чоловіків (а не жінок) віком від 45 до 49 років [41].
Причинами резистентної АГ можуть бути такі причини, як фактори способу життя, (що є основними в діагностиці С-типу артеріальної гіпертензії), такі як ожиріння або значне збільшення маси тіла, надмірне споживання алкоголю і натрію; вживання вазопресорів або натрійзатримувальних речовин, препаратів, призначених для інших станів, крім АГ, деяких засобів рослинного походження (кокаїн, анаболічні стероїди тощо); обструктивне апное сну (як правило, пов’язане з ожирінням); невиявлені форми вторинної АГ; виражене ураження органів-мішеней, зумовлене АГ, зокрема хронічною хворобою нирок (ХХН), або підвищення жорсткості великих артерій. 
Резистентна АГ пов’язана із старшим віком (особливо > 75 років), чоловічою статтю, негроїдною расою, вищим початковим рівнем АТ на час діагностики АГ, більш високими цифрами АТ, які виявляються протягом життя пацієнта, частими амбулаторними візитами, ожирінням, цукровим діабетом, атеросклеротичним захворюванням та ураженням органів-мішеней, зумовленими АГ, ХХН і рівнем коронарного ризику протягом 10 років за Фремінгемською шкалою > 20 %. 
Ми провели дослідження пацієнтів із резистентною гіпертензією. Мета: оцінити механізми впливу стресу на розвиток артеріальної гіпертензії, типів артеріальної гіпертензії і резистентність.

Матеріали та методи

У дослідження пацієнтів у відділі вторинних і легеневих гіпертензій було включено 1146 пацієнтів із резистентною АГ, які приймали 3 і більше антигіпертензивних препарати і лікувалися в ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України. Рівень офісного АТ при надходженні у відділення при прийомі 3 і більше антигіпертензивних препаратів становив: САТ — 174,60 ± 0,64 мм рт.ст., ДАТ — 100,50 ± 0,38 мм рт.ст. Пацієнтам проводили наступні обстеження: вимірювання офісного АТ, добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ), ехокардіографічне дослідження, вимірювання швидкості поширення пульсової хвилі й центрального артеріального тиску, визначення нічного апное сну, загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, визначення рівнів тиреотропного гормону, трийодтироніну, тироксину, реніну крові, альдостерону крові та їх співвідношення, визначення метанефринів сечі, кортизолу. Початкова характеристика хворих подана в табл. 2.
Дослідження повністю відповідало стандартам, описаним у Гельсінській декларації прав людини 1975 року (з поправками 2008 року). Учасники заповнили й підписали письмову інформовану згоду перед добровільною реєстрацією в дослідженні, яке схвалено комітетом з біоетики (протокол № 3 від 03.11.2020).
Статистичну обробку результатів проводили на персональному комп’ютері після створення баз даних у системах Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакета аналізу в системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 21.0. Достовірність різниці середніх між групами визначалася методом незалежного t-тесту для середніх. Порівняння динаміки показників на етапах лікування проводили за допомогою парного двовибіркового t-тесту для середніх. Кореляційний аналіз проводили після визначення характеру розподілу за Spearman.

Результати

Серед пацієнтів із резистентною артеріальною гіпертензією жінок було більше, ніж чоловіків — 62,7 % проти 36,7 % відповідно. У дослідженні пацієнтів із резистентною АГ, у яких не було досягнуто цільового рівня САТ, спостерігались достовірно вищі показники АТ при надходженні в стаціонар. У них був достовірно вищий рівень кортизолу крові (155,0 ± 44,0 нг/л проти 35,9 ± ± 20,8 нг/л, р = 0,026), вищий індекс маси міокарда лівого шлуночка (147,5 ± 3,46 проти 135,3 ± 1,74 г/м2), частіше відзначалося ожиріння (42,9 % проти 37,5 %) [94].
Попередні дослідження показали, що ожиріння пов’язане з резистентною АГ [20]. Крім того, інші дослідження показали, що цукровий діабет пов’язаний із резистентною АГ [25, 33, ]. Дослідження показують, що резистентна АГ пов’язана із збільшенням віку, жіночою статтю, негроїдною расою, наявністю цукрового діабету, ожиріння, хронічних захворювань нирок і гіпертрофією лівого шлуночка [17–19, 21, 26, 29]. Раннє виявлення резистентної АГ, агресивна терапія можуть зменшити як серцево-судинну захворюваність, так і смертність. Проте точна поширеність резистентної АГ невідома через відмінності в її визначенні й різноманітність місць проведення дослідження [42, 43]. 
Підвищений АТ є одним з найважливіших факторів ризику розвитку інсульту [3, 5, 40], а неконтрольована АГ збільшує цей ризик [22]. Поширеність АГ в азіатських країнах майже така ж, як і в більшості розвинених країн, але порівняно з розвиненими країнами пацієнтів, які мають неконтрольовану АГ, в Азії більше [48]. Так, у розвинених країнах рівень контролю АТ становить близько 52–60 %, але, наприклад, у Малайзії цей показник становить 26 % [8, 15, 23, 30, 48]. В Україні контроль АТ у міській популяції становить 14 %, у сільській популяції — 8 % [1–3]. 
На сьогодні триває багато досліджень з вивчення генетичних аспектів стрес-індукованої артеріальної гіпертензії, включно з моделями на мишах [89–91].

Обговорення

На сьогодні існує два типи артеріальної гіпертензії: Н-тип, визначений як АГ, асоційована з підвищенням рівня гомоцистеїну, і С-тип АГ, при якому визначається підвищений рівень кортизолу крові (новий тип стресу), який може бути викликаний «нездоровим способом життя». Такий вид гіпертензії найчастіше зустрічається в молодому віці й сприяє розвитку ранніх гострих інфарктів міокарда, інсультів, гострої або хронічної серцевої недостатності, раптової серцевої смерті. 
Останніми роками H-тип АГ став гарячою темою досліджень у світі. Попередні дослідження показали, що АГ і гіпергомоцистеїнемія є двома найважливішими факторами ризику інсульту і пов’язані з розвитком повторних ішемічних інсультів. Так, Graham et al. встановили, що гіпергомоцистеїнемія та АГ мали синергічну дію у виникненні серцево-судинних і цереброваскулярних захворювань, а частота серцево-судинних подій у пацієнтів із Н-типом АГ була приблизно у 5 разів більша, ніж у пацієнтів із високим артеріальним тиском без підвищеного рівня гомоцистеїну [92]. F. Zhou et al. виявили синергічний ефект АГ і гіпергомоцистеїнемії при повторному інсульті в осіб похилого віку [93]. У цьому дослідженні було встановлено, що Н-тип АГ був незалежним фактором ризику для розвитку повторних порушень мозкового кровообігу, що було пов’язано головним чином із суттєвим впливом АГ на виникнення повторного ішемічного порушення мозкового кровообігу. 
С-тип АГ є результатом багатьох факторів, які пов’язані з «нездоровим способом життя» і включають ожиріння, синдром обструктивного апное сну (СОАС), надмірне споживання солі, паління. С-тип АГ діагностується за анамнезом життя пацієнта, його способу життя і рівня кортизолу в крові, слині, сечі, волоссі. Як боротися з С-типом АГ? Це як подвійний ефект вакцинації: лікування й запобігання АГ. Вплив на спосіб життя ще з дитячого й молодого віку, розвиток стратегій здорового харчування, фізичної культури виховання, що в кінцевому підсумку приведе до зменшення ризиків серцево-судинної захворюваності та смертності.
Низка досліджень вказують на синдром обструктивного апное сну як на важливий фактор ризику розвитку резистентної АГ (РАГ), причому було показано зв’язок між тяжкістю СОАС і рівнем підйому АТ. 
Головними патогенетичними механізмами, які пов’язують РАГ і СОАС, вважають такі: 
— гіперальдостеронізм: РАГ високо корелює з гіперальдостеронізмом, який сприяє накопиченню рідини на внутрішній поверхні шиї і таким чином може погіршувати перебіг СОАС; 
— підвищення симпатичної активності, спричинене епізодами апное сну, яке зберігається навіть удень і супроводжується прискоренням ЧСС. Можливим механізмом цього є підвищення хеморецепторної активності, навіть під час нормоксії; 
— інтермітуючі гіпоксії, спричинені СОАС, які супроводжуються вивільненням ендотеліну та інших вазоактивних речовин, що призводять до вазоконстрикції. Викликані гіпоксіями циклічні зміни рівня ендотеліну протягом ночі при СОАС призводять до розвитку РАГ. 
РАГ у пацієнтів із СОАС є переважно систолічною і більш вираженою в нічний час, а пацієнти зі зменшенням нічного зниження АТ (добовий профіль non-dipper) частіше мають СОАС. Оскільки нічний САТ є більшим предиктором серцево-судинної захворюваності й смертності, ніж денний, нічні підвищення САТ при СОАС можуть долучатись до несприятливих впливів РАГ.
Залежно від дослідженої популяції і застосованих медичних критеріїв поширеність РАГ знаходиться в межах від 5 до 30 % від загальної популяції хворих з АГ. Так, у популяційному дослідженні, у якому взяли участь понад 16 000 дорослих у США, поширеність РАГ становила 8,9 % серед осіб із АГ і 12,8 % серед осіб, які приймають антигіпертензивну терапію. Але справжня поширеність РАГ практично невідома через те, що значна частина резистентності АГ до медикаментозної терапії виникає через неприхильність або неадекватне лікування хворих.
Обмеження дослідження. Дослідження було одноцентровим. Також не проводилося порівняння змін рівня кортизолу в динаміці лікування.

Висновки

1. З огляду на вищевикладене можна констатувати, що АГ є патологічним станом з різними механізмами виникнення. Підвищення АТ відбувається за участю центральної і периферичної нервової системи на різних рівнях. Активація симпатоадреналової системи під впливом емоційного стресу призводить до збільшення рівня АТ. 
2. Результати багатьох досліджень протягом останніх років демонструють, що, можливо, ступінь і тривалість саме стресорної активації цієї системи, які, у свою чергу, залежать від багатьох інших факторів (умов навколишнього середовища, генетичної і конституційної схильності, індивідуальних особливостей психічної реакції, наявності супутніх захворювань або метаболічних розладів), пов’язані з виникненням АГ. 
3. Наявна достатня кількість свідчень, що психоемоційне навантаження є причиною АГ «білого халата» та АГ «на робочому місці». 
4. Пацієнти з резистентною артеріальною гіпертензією, що не досягли цільового рівня артеріального тиску, мають вищий рівень кортизолу й індекс маси міокарда лівого шлуночка порівняно з пацієнтами, у яких було досягнення цільових рівнів артеріального тиску.
Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні на різних категоріях пацієнтів із резистентною артеріальною гіпертензією і коморбідною патологією з метою довгострокових прогнозів і проведення подальших багатоцентрових досліджень із відповідним дизайном. Невідомим залишається, до якої категорії слід відносити пацієнтів із даними варіантами стрес-індукованої АГ — норма або патологія. Окрім того, цікавим є визначення ролі стресу в перебігу АГ і формуванні ураження органів-мішеней, розвитку її ускладнень і призначенні медикаментозної і немедикаментозної терапії. Ці питання не були предметом даної статті й будуть, можливо, розглядатися в майбутньому.
Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів і власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Інформація про внесок кожного автора. Сіренко Ю.М. — концепція і дизайн дослідження, редагування тексту; Радченко Г.Д. — залучення пацієнтів у дослідження, пошук і аналіз літератури; Рековець О.Л. — залучення пацієнтів у дослідження, створення електронної бази даних пацієнтів, обробка клінічних даних, аналіз отриманих даних, написання статті.
 
Отримано/Received 04.07.2022
Рецензовано/Revised 02.08.2022
Прийнято до друку/Accepted 05.08.2022

Список литературы

  1. Heine H., Weiss M. Life stress and hypertension. Eur. Heart J. 1987 May. 8 Suppl. B. 45-55. doi: 10.1093/eurheartj/8.suppl_b.45. PMID: 3038555.
  2. Boone J.L. Stress and hypertension. Prim. Care. 1991 Sep. 18(3). 623-49. PMID: 1946791.
  3. Настанова та клінічний протокол надання медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія». Наказ МОЗ України № 384 від 24.05.2012. Київ, 2012. 107 с.
  4. Allen M.T., Matthews K.A., Sherman F.S. Cardiovascular reactivity to stress and left ventricular mass in youth. Hypertension. 1997 Oct. 30(4). 782-7. doi: 10.1161/01.hyp.30.4.782. PMID: 9336373.
  5. Berntson G.G., Sarter M., Cacioppo J.T. Anxiety and cardiovascular reactivity: the basal forebrain cholinergic link. Behav. Brain Res. 1998 Aug. 94(2). 225-48. doi: 10.1016/s0166-4328(98)00041-2. PMID: 9722275.
  6. Culman J., Klee S., Ohlendorf C., Unger T. Effect of tachykinin receptor inhibition in the brain on cardiovascular and behavioral responses to stress. J. Pharmacol. Exp. Ther. 1997 Jan. 280(1). 238-46. PMID: 8996202.
  7. Dolan E., Stanton A., Atkins N., Den Hond E., Thijs L., McCormack P., Staessen J., O’Brien E. Determinants of white-coat hypertension. Blood Press. Monit. 2004 Dec. 9(6). 307-9. doi: 10.1097/00126097-200412000-00007. PMID: 15564985.
  8. Carroll D., Phillips A.C., Der G., Hunt K., Benzeval M. Blood pressure reactions to acute mental stress and future blood pressure status: data from the 12-year follow-up of the West of Scotland Study. Psychosom. Med. 2011 Nov-Dec. 73(9). 737-42. doi: 10.1097/PSY.0b013e3182359808. Epub 2011 Oct 21. PMID: 22021460.
  9. Carroll D., Ring C., Hunt K., Ford G., Macintyre S. Blood pressure reactions to stress and the prediction of future blood pressure: effects of sex, age, and socioeconomic position. Psychosom. Med. 2003 Nov-Dec. 65(6). 1058-64. doi: 10.1097/01.psy.0000097330.58739.26. PMID: 14645786.
  10. Carroll D., Smith G.D., Shipley M.J., Steptoe A., Brunner E.J., Marmot M.G. Blood pressure reactions to acute psychological stress and future blood pressure status: a 10-year follow-up of men in the Whitehall II study. Psychosom. Med. 2001 Sep-Oct. 63(5). 737-43. doi: 10.1097/00006842-200109000-00006. PMID: 11573021.
  11. Eide I., Kolloch R., De Quattro V., Miano L., Dugger R., Van der Meulen J. Raised cerebrospinal fluid norepinephrine in some patients with primary hypertension. Hypertension. 1979 May-Jun. 1(3). 255-60. doi: 10.1161/01.hyp.1.3.255. PMID: 399237.
  12. Elder A.T., Jyothinagaram S.G., Padfield P.L., Shaw T.R. Haemodynamic response in soccer spectators: is Scottish football exciting? BMJ. 1991 Dec 21–28. 303(6817). 1609-10. doi: 10.1136/bmj.303.6817.1609. PMID: 1773191; PMCID: PMC1676237.
  13. Esler M., Jennings G., Lambert G., Meredith I., Horne M., Eisenhofer G. Overflow of catecholamine neurotransmitters to the circulation: source, fate, and functions. Physiol. Rev. 1990 Oct. 70(4). 963-85. doi: 10.1152/physrev.1990.70.4.963. PMID: 1977182.
  14. Everson S.A., Kaplan G.A., Goldberg D.E., Salonen J.T. Anticipatory blood pressure response to exercise predicts future high blood pressure in middle-aged men. Hypertension. 1996 May/ 27(5)/ 1059-64. doi: 10.1161/01.hyp.27.5.1059. PMID: 8621197.
  15. Fagard R.H., Cornelissen V.A. Incidence of cardiovascular events in white-coat, masked and sustained hypertension versus true normotension: a meta-analysis. J. Hypertens. 2007 Nov. 25(11). 2193-8. doi: 10.1097/HJH.0b013e3282ef6185. PMID: 17921809.
  16. Fauvel J.P., M’Pio I., Quelin P., Rigaud J.P., Laville M., Ducher M. Neither perceived job stress nor individual cardiovascular reactivity predict high blood pressure. Hypertension. 2003 Dec. 42(6). 1112-6. doi: 10.1161/01.HYP.0000102862.93418.EE. Epub 2003 Nov 3. PMID: 14597647.
  17. Ferrier C., Jennings G.L., Eisenhofer G., Lambert G., Cox H.S., Kalff V., Kelly M., Esler M.D. Evidence for increased noradrenaline release from subcortical brain regions in essential hypertension. J. Hypertens. 1993 Nov. 11(11). 1217-27. PMID: 8301103.
  18. Folkow B. «Structural factor” in primary and secondary hypertension. Hypertension. 1990 Jul. 16(1). 89-101. doi: 10.1161/01.hyp.16.1.89. PMID: 2365448.
  19. Franklin S.S., Thijs L., Hansen T.W., Li Y., Boggia J., Kikuya M., Björklund-Bodegård K., et al.; International Database on Ambulatory Blood Pressure in Relation to Cardiovascular Outcomes Investigators. Significance of white-coat hypertension in older persons with isolated systolic hypertension: a meta-analysis using the International Database on Ambulatory Blood Pressure Monitoring in Relation to Cardiovascular Outcomes population. Hypertension. 2012 Mar. 59(3). 564-71. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.111.180653. Epub 2012 Jan 17. PMID: 22252396; PMCID: PMC3607330.
  20. Julius S., Esler M. Autonomic nervous cardiovascular regulation in borderline hypertension. Am. J. Cardiol. 1975 Oct 31. 36(5). 685-96. doi: 10.1016/0002-9149(75)90170-8. PMID: 171939.
  21. Gerin W., Chaplin W., Schwartz J.E., Holland J., Alter R., Wheeler R., Duong D., Pickering T.G. Sustained blood pressure increase after an acute stressor: the effects of the 11 September 2001 attack on the New York City World Trade Center. J. Hypertens. 2005 Feb. 23(2). 279-84. doi: 10.1097/00004872-200502000-00009. PMID: 15662215.
  22. Harburg E., Erfurt J.C., Hauenstein L.S., Chape C., Schull W.J., Schork M.A. Socio-ecological stress, suppressed hostility, skin color, and Black-White male blood pressure: Detroit. Psychosom. Med. 1973 Jul-Aug. 35(4). 276-96. doi: 10.1097/00006842-197307000-00003. PMID: 4719018.
  23. Harburg E., Erfurt J.C., Chape C., Hauenstein L.S., Schull W.J., Schork M.A. Socioecological stressor areas and black-white blood pressure: Detroit. J. Chronic Dis. 1973 Sep. 26(9). 595-611. doi: 10.1016/0021-9681(73)90064-7. PMID: 4759583.
  24. Hill M.N., Miller N.H., Degeest S.; American Society of Hypertension Writing Group, Materson B.J., Black H.R., Izzo J.L. Jr, Oparil S., Weber M.A. Adherence and persistence with taking medication to control high blood pressure. J. Am. Soc. Hypertens. 2011 Jan-Feb. 5(1). 56-63. doi: 10.1016/j.jash.2011.01.001. PMID: 21320699.
  25. Johansson M., Rundqvist B., Eisenhofer G., Friberg P. Cardiorenal epinephrine kinetics: evidence for neuronal release in the human heart. Am. J. Physiol. 1997 Nov. 273(5). H2178-85. doi: 10.1152/ajpheart.1997.273.5.H2178. PMID: 9374751.
  26. Johnston D.W., Gold A., Kentish J., Smith D., Vallance P., Shah D., Leach G., Robinson B. Effect of stress management on blood pressure in mild primary hypertension. BMJ. 1993 Apr 10. 306(6883). 963-6. doi: 10.1136/bmj.306.6883.963. PMID: 8490471; PMCID: PMC1677411.
  27. Julius S., Li Y., Brant D., Krause L., Buda A.J. Neurogenic pressor episodes fail to cause hypertension, but do induce cardiac hypertrophy. Hypertension. 1989 May. 13(5). 422-9. doi: 10.1161/01.hyp.13.5.422. PMID: 2524441.
  28. Julius S., Nesbitt S. Sympathetic overactivity in hypertension. A moving target. Am. J. Hypertens. 1996 Nov. 9(11). 113S-120S. doi: 10.1016/0895-7061(96)00287-7. PMID: 8931844.
  29. Kannel W.B., Kannel C., Paffenbarger R.S. Jr, Cupples L.A. Heart rate and cardiovascular mortality: the Framingham Study. Am. Heart J. 1987 Jun. 113(6). 1489-94. doi: 10.1016/0002-8703(87)90666-1. PMID: 3591616.
  30. de Jonge J., Mulder M.J., Nijhuis F.J. The incorporation of different demand concepts in the job demand-control model: effects on health care professionals. Soc. Sci Med. 1999 May. 48(9). 1149-60. doi: 10.1016/s0277-9536(98)00429-8. PMID: 10220016.
  31. Aronow W.S., Fleg J.L., Pepine C.J., Artinian N.T., Bakris G., Brown A.S. et al.; ACCF Task Force. ACCF/AHA 2011 expert consensus document on hypertension in the elderly: a report of the American College of Cardiology Foundation Task Force on Clinical Expert Consensus Documents. Circulation. 2011 May 31. 123(21). 2434-506. doi: 10.1161/CIR.0b013e31821daaf6. Epub 2011 Apr 25. PMID: 21518977.
  32. Lovallo W.R., Gerin W. Psychophysiological reactivity: mechanisms and pathways to cardiovascular disease. Psychosom. Med. 2003 Jan-Feb. 65(1). 36-45. doi: 10.1097/01.psy.0000033128. 44101.c1. PMID: 12554814.
  33. Mancia G., Bombelli M., Facchetti R., Madotto F., Quarti-Trevano F., Grassi G., Sega R. Increased long-term risk of new-onset diabetes mellitus in white-coat and masked hypertension. J. Hypertens. 2009 Aug. 27(8). 1672-8. doi: 10.1097/HJH.0b013e32832be5f9. PMID: 19417688.
  34. Mancia G., Bombelli M., Facchetti R., Madotto F., Quarti-Trevano F., Polo Friz H., Grassi G., Sega R. Long-term risk of sustained hypertension in white-coat or masked hypertension. Hypertension. 2009 Aug. 54(2). 226-32. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA. 109.129882. Epub 2009 Jun 29. PMID: 19564548.
  35. Mancia G., Di Rienzo M., Parati G. Ambulatory blood pressure monitoring use in hypertension research and clinical practice. Hypertension. 1993 Apr. 21(4). 510-24. doi: 10.1161/01.hyp.21.4.510. PMID: 8458650.
  36. Mancia G., Facchetti R., Bombelli M., Grassi G., Sega R. Long-term risk of mortality associated with selective and combined elevation in office, home, and ambulatory blood pressure. Hypertension. 2006 May. 47(5). 846-53. doi: 10.1161/01.HYP.0000215363.69793.bb. Epub 2006 Mar 27. PMID: 16567588.
  37. Mancia G., Ferrari A., Gregorini L., Parati G., Pomidossi G., Bertinieri G., Grassi G. et al. Blood pressure and heart rate variabilities in normotensive and hypertensive human beings. Circ. Res. 1983 Jul. 53(1). 96-104. doi: 10.1161/01.res.53.1.96. PMID: 6861300.
  38. Mancia G., Ferrari A., Pomidossi G., Parati G., Bertinieri G., Grassi G., Gregorini L. et al. Twenty-four-hour blood pressure profile and blood pressure variability in untreated hypertension and during antihypertensive treatment by once-a-day nadolol. Am. Heart J. 1984 Oct. 108(4 Pt 2). 1078-83. doi: 10.1016/0002-8703(84)90584-2. PMID: 6148866.
  39. Mancia G., Zanchetti A. White-coat hypertension: misnomers, misconceptions and misunderstandings. What should we do next? J. Hypertens. 1996 Sep. 14(9). 1049-52. doi: 10.1097/00004872-199609000-00001. PMID: 8986902.
  40. Manuck S.B. Cardiovascular reactivity in cardiovascular disease: “once more unto the breach”. Int. J. Behav. Med. 1994. 1(1). 4-31. doi: 10.1207/s15327558ijbm0101_2. PMID: 16250803.
  41. Markovitz J.H., Matthews K.A., Kannel W.B., Cobb J.L., D’Agostino R.B. Psychological predictors of hypertension in the Framingham Study. Is there tension in hypertension? JAMA. 1993 Nov 24. 270(20). 2439-43. PMID: 8230620.
  42. Matthews K.A., Woodall K.L., Allen M.T. Cardiovascular reac–tivity to stress predicts future blood pressure status. Hypertension. 1993 Oct. 22(4). 479-85. doi: 10.1161/01.hyp.22.4.479. PMID: 8406652.
  43. McCubbin J.A., Bruehl S. Do endogenous opioids mediate the relationship between blood pressure and pain sensitivity in normotensives? Pain. 1994 Apr. 57(1). 63-67. doi: 10.1016/0304-3959(94)90108-2. PMID: 8065798.
  44. Ming E.E., Adler G.K., Kessler R.C., Fogg L.F., Matthews K.A., Herd J.A., Rose R.M. Cardiovascular reactivity to work stress predicts subsequent onset of hypertension: the Air Traffic Controller Health Change Study. Psychosom. Med. 2004 Jul-Aug. 66(4). 459-65. doi: 10.1097/01.psy.0000132872.71870.6d. PMID: 15272089.
  45. Palatini P., Casiglia E., Pauletto P., Staessen J., Kaciroti N., Julius S. Relationship of tachycardia with high blood pressure and metabolic abnormalities: a study with mixture analysis in three populations. Hypertension. 1997 Nov. 30(5). 1267-73. doi: 10.1161/01.hyp.30.5.1267. PMID: 9369286.
  46. Parati G., Antonicelli R., Guazzarotti F., Paciaroni E., Mancia G. Cardiovascular effects of an earthquake: direct evidence by ambulatory blood pressure monitoring. Hypertension. 2001 Nov. 38(5). 1093-5. doi: 10.1161/hy1101.095334. PMID: 11711503.
  47. Parati G., Casadei R., Groppelli A., Di Rienzo M., Mancia G. Comparison of finger and intra-arterial blood pressure monitoring at rest and during laboratory testing. Hypertension. 1989 Jun. 13 (6 Pt 1). 647-55. doi: 10.1161/01.hyp.13.6.647. PMID: 2500393.
  48. Parati G., Trazzi S., Ravogli A., Casadei R., Omboni S., Mancia G. Methodological problems in evaluation of cardiovascular effects of stress in humans. Hypertension. 1991 Apr. 17(4 Suppl). III50-5. doi: 10.1161/01.hyp.17.4_suppl.iii50. PMID: 2013493.
  49. Parati G., Pomidossi G., Casadei R., Ravogli A., Groppelli A., Cesana B., Mancia G. Comparison of the cardiovascular effects of different laboratory stressors and their relationship with blood pressure variability. J. Hypertens. 1988 Jun. 6(6). 481-8. doi: 10.1097/00004872-198806000-00008. PMID: 3411126.
  50. Parati G., Pomidossi G., Ramirez A., Cesana B., Mancia G. Variability of the haemodynamic responses to laboratory tests employed in assessment of neural cardiovascular regulation in man. Clin. Sci (Lond). 1985 Nov. 69(5). 533-40. doi: 10.1042/cs0690533. PMID: 4053509.
  51. Parati G., Trazzi S., Ravogli A., Casadei R., Omboni S., Mancia G. Methodological problems in evaluation of cardiovascular effects of stress in humans. Hypertension. 1991 Apr. 17 (4 Suppl.). III50-5. doi: 10.1161/01.hyp.17.4_suppl.iii50. PMID: 2013493.
  52. Perini C., Müller F.B., Rauchfleisch U., Battegay R., Bühler F.R. Hyperadrenergic borderline hypertension is characterized by suppressed aggression. J. Cardiovasc. Pharmacol. 1986. 8 Suppl. 5. S53-6. doi: 10.1097/00005344-198608005-00011. PMID: 2427886.
  53. Pickering T.G., Devereux R.B., James G.D., Gerin W., Landsbergis P., Schnall P.L., Schwartz J.E. Environmental influences on blood pressure and the role of job strain. J. Hypertens. Suppl. 1996 Dec. 14(5). S179-85. PMID: 9120676.
  54. Pickering T.G. Mental stress as a causal factor in the development of hypertension and cardiovascular disease. Curr. Hypertens. Rep. 2001 Jun. 3(3). 249-54. doi: 10.1007/s11906-001-0047-1. PMID: 11353576.
  55. Pickering T.G. Does psychological stress contribute to the development of hypertension and coronary heart disease? Eur. J. Clin. Pharmacol. 1990. 39 Suppl 1. S1-7. PMID: 2261940.
  56. Pierdomenico S.D., Cuccurullo F. Prognostic value of white-coat and masked hypertension diagnosed by ambulatory monitoring in initially untreated subjects: an updated meta analysis. Am. J. Hypertens. 2011 Jan. 24(1). 52-8. doi: 10.1038/ajh.2010.203. Epub 2010 Sep 16. PMID: 20847724.
  57. Poulter N.R., Khaw K.T., Hopwood B.E., Mugambi M., Peart W.S., Rose G., Sever P.S. The Kenyan Luo migration study: observations on the initiation of a rise in blood pressure. BMJ. 1990 Apr 14. 300(6730). 967-72. doi: 10.1136/bmj.300.6730.967. PMID: 2344502. PMCID: PMC1662695.
  58. Rettig R., Folberth C., Stauss H., Kopf D., Waldherr R., Unger T. Role of the kidney in primary hypertension: a renal transplantation study in rats. Am. J. Physiol. 1990 Mar. 258 (3 Pt 2). F606-11. doi: 10.1152/ajprenal.1990.258.3.F606. PMID: 2138422.
  59. Rumantir M.S., Jennings G.L., Lambert G.W., Kaye D.M., Seals D.R., Esler M.D. The ‘adrenaline hypothesis’ of hypertension revisited: evidence for adrenaline release from the heart of patients with essential hypertension. J. Hypertens. 2000 Jun. 18(6). 717-23. doi: 10.1097/00004872-200018060-00009. PMID: 10872556.
  60. Saito K., Kim J.I., Maekawa K., Ikeda Y., Yokoyama M. The great Hanshin-Awaji earthquake aggravates blood pressure control in treated hypertensive patients. Am. J. Hypertens. 1997 Feb. 10(2). 217-21. doi: 10.1016/s0895-7061(96)00351-2. PMID: 9037331.
  61. Schnall P.L., Landsbergis P.A., Baker D. Job strain and cardiovascular disease. Annu Rev. Public Health. 1994. 15. 381-411. doi: 10.1146/annurev.pu.15.050194.002121. PMID: 8054091.
  62. Sega R., Trocino G., Lanzarotti A., Carugo S., Cesana G., Schiavina R., Valagussa F. et al. Alterations of cardiac structure in patients with isolated office, ambulatory, or home hypertension: Data from the general population (Pressione Arteriose Monitorate E Loro Associazioni [PAMELA] Study). Circulation. 2001 Sep 18. 104(12). 1385-92. doi: 10.1161/hc3701.096100. PMID: 11560854.
  63. Grassi G., Quarti-Trevano F., Dell’oro R., Cuspidi C., Mancia G. The PAMELA research project: a 25-year long journey. Panminerva Med. 2021 Dec. 63(4). 430-435. doi: 10.23736/S0031-0808.21.04396-2. Epub 2021 Apr 20. PMID: 33878850.
  64. Staessen J.A., O’Brien E.T., Amery A.K., Atkins N., Baumgart P., De Cort P., Degaute J.P. et al. Ambulatory blood pressure in normotensive and hypertensive subjects: results from an international database. J. Hypertens. Suppl. 1994. 12(7). S1-12. PMID: 7769499.
  65. Steenland K., Fine L., Belkić K., Landsbergis P., Schnall P., Baker D., Theorell T. et al. Research findings linking workplace factors to CVD outcomes. Occup. Med. 2000 Jan-Mar. 15(1). 7-68. PMID: 10620786.
  66. Steptoe A., Willemsen G. The influence of low job control on ambulatory blood pressure and perceived stress over the working day in men and women from the Whitehall II cohort. J. Hypertens. 2004 May. 22(5). 915-20. doi: 10.1097/00004872-200405000-00012. PMID: 15097230.
  67. Timio M., Verdecchia P., Venanzi S., Gentili S., Ronconi M., Francucci B., Montanari M., Bichisao E. Age and blood pressure changes. A 20-year follow-up study in nuns in a secluded order. Hypertension. 1988 Oct. 12(4). 457-61. doi: 10.1161/01.hyp.12.4.457. PMID: 3169953.
  68. Wilkinson D.J., Thompson J.M., Lambert G.W., Jennings G.L., Schwarz R.G., Jefferys D., Turner A.G., Esler M.D. Sympathetic activity in patients with panic disorder at rest, under laboratory mental stress, and during panic attacks. Arch. Gen. Psychiatry. 1998 Jun. 55(6). 511-20. doi: 10.1001/archpsyc.55.6.511. PMID: 9633669.
  69. Williams R.B., Marchuk D.A., Gadde K.M., Barefoot J.C., Grichnik K., Helms M.J., Kuhn C.M. et al. Central nervous system serotonin function and cardiovascular responses to stress. Psychosom. Med. 2001 Mar-Apr. 63(2). 300-5. doi: 10.1097/00006842-200103000-00016. PMID: 11292279.
  70. Wyss J.M., Carlson S.H. The role of the nervous system in hypertension. Curr. Hypertens Rep. 2001 Jun. 3(3). 255-62. doi: 10.1007/s11906-001-0048-0. PMID: 11353577.
  71. Yamada Y., Miyajima E., Tochikubo O., Matsukawa T., Ishii M. Age-related changes in muscle sympathetic nerve activity in essential hypertension. Hypertension. 1989 Jun. 13 (6 Pt 2). 870-7. doi: 10.1161/01.hyp.13.6.870. PMID: 2737724.
  72. Dalmazo A.L., Fetter C., Goldmeier S., Irigoyen M.C., Pellanda L.C., Barbosa E.C.D., Moreira T.R., Osório D.R.D. Stress and Food Consumption Relationship in Hypertensive Patients. Arq. Bras. Cardiol. 2019 Sep 2. 113(3). 374-380. doi: 10.5935/abc.20190175. PMID: 31482989; PMCID: PMC6882396.
  73. Schmieder R.E., Grassi G., Kjeldsen S.E. Patients with treatment-resistant hypertension report increased stress and anxiety: a worldwide study. J. Hypertens. 2013 Mar. 31(3). 610-5. discussion 615. doi: 10.1097/HJH.0b013e32835d6e53. PMID: 23303395.
  74. Freeman Z.S. Stress and hypertension — a critical review. Med. J. Aust. 1990 Nov 19. 153(10). 621-5. doi: 10.5694/j.1326-5377.1990.tb126276.x. PMID: 2233437.
  75. Doumas M., Imprialos K.P., Kallistratos M.S., Manolis A.J. Recent advances in understanding and managing resistant/refractory hypertension. F1000Res. 2020 Mar 9. 9. F1000 Faculty Rev-169. doi: 10.12688/f1000research.21669.1. PMID: 32201574; PMCID: PMC7065661.
  76. Redina O.E., Markel A.L. Stress, Genes, and Hypertension. Contribution of the ISIAH Rat Strain Study. Curr. Hypertens. Rep. 2018 Jun 16. 20(8). 66. doi: 10.1007/s11906-018-0870-2. PMID: 29909475.
  77. Kaplan N.M. Stress, the sympathetic nervous system and hypertension. J. Human Stress. 1978 Sep. 4(3). 29-34. doi: 10.1080/0097840X.1978.9934993. PMID: 690419.
  78. Hassoun L., Herrmann-Lingen C., Hapke U., Neuhauser H, Scheidt-Nave C., Meyer T. Association between chronic stress and blood pressure: findings from the German Health Interview and Examination Survey for Adults 2008-2011. Psychosom. Med. 2015. 77(5). 575-82. https://doi.org/10.1097/PSY.0000000000000183. 
  79. Mancia G. White-coat hypertension: growing evidence in favour of its adverse prognostic significance. J. Hypertens. 2017. 35(4). 710-2. https://doi.org/10.1097/HJH.0000000000001289. 
  80. Liu M.Y., Li N., Li W.A., Khan H. Association between psychosocial stress and hypertension: a systematic review and meta-analysis. Neurol. Res. 2017. 39(6). 573–580. https://doi.org/10.1080/01616412.2017.1317904.
  81. Huang Y., Huang W., Mai W., Cai X., An D., Liu Z., Huang H., Zeng J., Hu Y., Xu D. White-coat hypertension is a risk factor for cardiovascular diseases and total mortality. J. Hypertens. 2017 Apr. 35(4). 677-688. doi: 10.1097/HJH.0000000000001226. PMID: 28253216; PMCID: PMC5338886.
  82. Matthews K.A., Katholi C.R., McCreath H., Whooley M.A., Williams D.R., Zhu S., Markovitz J.H. Blood pressure reactivity to psychological stress predicts hypertension in the CARDIA study. Circulation. 2004 Jul 6. 110(1). 74-8. doi: 10.1161/01.CIR.0000133415.37578.E4. Epub 2004 Jun 21. PMID: 15210592.
  83. Cohen B.E., Edmondson D., Kronish I.M. State of the Art Review: Depression, Stress, Anxiety, and Cardiovascular Disease. Am. J. Hypertens. 2015 Nov. 28(11). 1295-302. doi: 10.1093/ajh/hpv047. Epub 2015 Apr 24. PMID: 25911639; PMCID: PMC4612342.
  84. Yan L.L., Liu K., Matthews K.A., Daviglus M.L., Ferguson T.F., Kiefe C.I. Psychosocial factors and risk of hypertension: the Coronary Artery Risk Development in Young Adults (CARDIA) study. JAMA. 2003 Oct 22. 290(16). 2138-48. doi: 10.1001/jama.290.16.2138. PMID: 14570949.
  85. Hildrum B., Mykletun A., Holmen J., Dahl A.A. Effect of anxiety and depression on blood pressure: 11-year longitudinal population study. Br. J. Psychiatry. 2008 Aug. 193(2). 108-13. doi: 10.1192/bjp.bp.107.045013. PMID: 18669991.
  86. Delaney J.A., Oddson B.E., Kramer H., Shea S., Psaty B.M., McClelland R.L. Baseline depressive symptoms are not associated with clinically important levels of incident hypertension during two years of follow-up: the multi-ethnic study of atherosclerosis. Hypertension. 2010 Feb. 55(2). 408-14. doi: 10.1161/HYPERTENSIONAHA.109.139824. Epub 2010 Jan 11. PMID: 20065156; PMCID: PMC2821214.
  87. Fredrikson M., Matthews K.A. Cardiovascular responses to behavioral stress and hypertension: a meta-analytic review. Ann. Behav. Med. 1990. 12(1). 30-9. https://doi.org/10.1207/s15324796abm1201_3. 
  88. Abolbashari M. White Coat Hypertension and Cardiovascular Diseases: Innocent or Guilty. Curr. Cardiol. Rep. 2018 Mar 8. 20(4). 25. doi: 10.1007/s11886-018-0964-0. PMID: 29520630.
  89. Markel A.L., Redina O.E., Gilinsky M.A., Dymshits G.M., Kalashnikova E.V., Khvorostova Y.V. et al. Neuroendocrine profiling in inherited stress-induced arterial hypertension rat strain with stress-sensitive arterial hypertension. J Endocrinol. 2007 Dec. 195(3). 439-50. doi: 10.1677/JOE-07-0254. PMID: 18000306.
  90. Mancia G., Fagard R., Narkiewicz K., Redon J., Zanchetti A., Böhm M., Christiaens T. et al. 2013 ESH/ESC guidelines for the management of arterial hypertension: the Task Force for the Management of Arterial Hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC). Eur. Heart J. 2013 Jul. 34(28). 2159-219. doi: 10.1093/eurheartj/eht151. 
  91. de Boer I.H., Heerspink H.J.L., Hurst C., Khunti K., Liew A., Michos E.D., Navaneethan S.D. et al. Executive summary of the 2020 KDIGO Diabetes Management in CKD Guideline: evidence-based advances in monitoring and treatment. Kidney Int. 2020 Oct. 98(4). 839-848. doi: 10.1016/j.kint.2020.06.024.
  92. Graham I.M., Daly L.E., Refsum H.M., Robinson K., Brattström L.E., Ueland P.M., Palma-Reis R.J. et al. Plasma homo cysteine as a risk factor for vascular disease. The European Concerted Action Project. JAMA. 1997. 277(22). 1775-1781. https:// doi.org/10.1001/jama.1997.03540460039030. 
  93. Zhou F., Hou D., Wang Y., Yu D. Evaluation of H-type hypertension prevalence and its influence on the risk of increased carotid intima-media thickness among a high-risk stroke population in Hainan Province, China. Medicine. 2020. 99(35). e21953. https://doi.org/10.1097/ md.0000000000021953. 
  94. Sirenko Yu., Rekovets O., Torbas O. Predictors of Resistance Hypertension and Achievement of Target Blood Pressure Levels in Patients with Resistant Hypertension. IntechOpen 2018 DOI: http://dx.doi.org/10.5772/intechopen.88126. 

Вернуться к номеру