Мобильная версия

Коморбідний ендокринологічний пацієнт

Международный эндокринологический журнал Том 18, №5, 2022

Позитивний ефект вітаміну D на зниження маси тіла у пацієнтів з ожирінням на тлі лікування глюкагоноподібним пептидом 1 та модифікації способу життя

Авторы: Горобейко М.Б. (1), Здорна В.В. (2, 3), Дінець А.В. (1, 3)
(1) — Інститут біології та медицини, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна
(2) — Медичний центр «Андроцентр», м. Київ, Україна
(3) — Лабораторія апітерапії, Національний науковий центр «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича», м. Київ, Україна

Рубрики: Эндокринология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Ожиріння, предіабет та цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є глобальними хворобами, якими також уражено населення України, з щорічним зростанням захворюваності. Інсулінорезистентність виникає майже у 90 % пацієнтів з ожирінням, сприяє накопиченню білої жирової тканини та має ризики щодо подальшого розвитку предіабету та ЦД2. Проте інші чинники також відіграють негативну роль у плані розвитку ожиріння, зокрема це дефіцит холекальциферолу (вітаміну D). Вітамін D — стероїдний гормон, основна функція якого полягає в регуляції кальцієво-фосфорного метаболізму, проте ця молекула також демонструє різні властивості, зокрема вплив на вуглеводний обмін. Мета дослідження: визначити та оцінити роль підвищення рівня вітаміну D у пацієнтів, які отримували терапію агоністами глюкагоноподібного пептиду 1 (аГПП-1) у комбінації з дозованим фізичним навантаженням для лікування ожиріння, та порівняти ефективність такої комбінації з пацієнтами, у яких у програмі заходів з лікування ожиріння застосовувались метформін та інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу (іНЗКТГ-2). Матеріали та методи. У проспективне дослідження були залучені 155 пацієнтів з ожирінням, серед яких дані спостереження були доступні у 49 пацієнтів. Основну групу становили 30 пацієнтів, які отримували в комплексній терапії аГПП-1 ліраглутид (основна група аГПП-1) у дозах від 1,2 до 3 мг на добу. Контрольна група становила 19 пацієнтів і отримувала комплексну терапію із застосуванням метформіну в щоденних дозах від 500 до 2000 мг, іНЗКТГ2 у щоденних дозах від 10 до 12,5 мг. Лікування дефіциту вітаміну D проводилось холекальциферолом у дозі 4000 МО/добу. Результати. В основній групі аГПП-1 маса тіла до лікування була в середньому 104,6 кг, після лікування — 96,36 кг (р = 0,000007); у середньому пацієнти втратили 7,8 % (діапазон 1–23,71 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому становив 37,1 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000006). У контрольній групі маса тіла до лікування становила в середньому 99,4 кг, після лікування — 91,74 кг (р = 0,000196); у середньому пацієнти втратили 7,73 % (діапазон 0–16,9 %) від початкової маси тіла. ІМТ до лікування в середньому становив 35,6 кг/м2, після лікування — 34,11 кг/м2 (р = 0,000196). Аналіз параметрів вуглеводного обміну показав вірогідно нижчий рівень глюкози крові — 5,75 ммоль/л в основній групі аГПП-1 порівняно з 8,42 ммоль/л у контрольній (p = 0,00024). Слід зазначити, що аналогічна клінічна картина також спостерігалась після лікування, незважаючи на компенсацію ЦД2 у всіх пацієнтів: вірогідно нижчий рівень глюкози крові — 5,03 ммоль/л в основній групі аГПП-1 порівняно з 5,99 ммоль/л у пацієнтів контрольної групи (p = 0,002453). Проте вірогідно вищі рівні інсуліну спостерігалися в основній групі аГПП-1 до лікування — 27,02 мОд/л порівняно з 18,59 мОд/л у пацієнтів контрольної групи (p = 0,003286). Після лікування спостерігалась аналогічна ситуація щодо вірогідно вищих рівнів інсуліну: 19,41 мОд/л у пацієнтів основної групи аГПП-1 порівняно з 14,42 мОд/л у пацієнтів контрольної групи (р = 0,0024). Відповідні зміни також спостерігались щодо показників індексу НОМА. Висновки. Отримані результати свідчать про високу ефективність підвищення рівня вітаміну D у разі його недостатності у пацієнтів у комплексі заходів з лікування ожиріння ліраглутидом, метформіном або іНЗКТГ-2.

Background. Obesity, prediabetes and type 2 diabetes mellitus (T2DM) are global diseases affecting the population of Ukraine, with an annual increase in morbidity. Insulin resistance occurs in up to 90 % of obese patients, contributing to the accumulation of white adipose tissue, and has a risk for the further development of prediabetes and T2DM. However, other factors also play a negative role in the development of obesity, particularly cholecalciferol (vitamin D) deficiency. Vitamin D is a steroid hormone the main function of which is to regulate calcium and phosphorus metabolism, but this molecule also exhibits various properties, including the effects on carbohydrate metabolism. The purpose of this study was to identify and evaluate the role of vitamin D elevation in patients receiving glucagon-like peptide-1 agonists (GLP-1a) in combination with lifestyle interventions for the treatment of obesity and to compare its effectiveness with that in patients treating with metformin and sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors (SGLT2i). Materials and methods. A prospective study included 155 obese patients, and follow-up data were available for 49 of them. The study group consisted of 30 patients receiving combination therapy with GLP-1a liraglutide at a dose of 1.2 to 3.0 mg per day. The control group included 19 patients receiving combination therapy with metformin in daily doses of 500 to 2,000 mg, and SGLT2i in daily doses of 10 to 12.5 mg. Treatment of vitamin D deficiency was performed with cholecalciferol at a dose of 4,000 IU/day. Results. In study group GLP-1a, 25 (83.3 %) patients had vitamin D insufficiency, which is statistically similar to control group (p > 0.05) — 17 (89.5 %) cases. All patients with vitamin D insufficiency received 4,000 IU of cholecalciferol daily during the follow-up period. In study group GLP-1a, the mean body mass before the treatment was 104.6 kg, after treatment — 96.36 kg (p = 0.000007), the mean weight lost was 7.8 % (range is 1–23.71 %) of the initial level. Mean body mass index (BMI) before treatment was 37.1 kg/m2, after treatment — 34.11 kg/m2 (p = 0.000006). In the control group, the mean weight before the treatment was 99.4 kg, after treatment — 91.74 kg (p = 0.000196), the mean weight lost was 7.73 % (range is 0–16.9 %) of the initial level. BMI before treatment averaged 35.6 kg/m2, after treatment — 34.11 kg/m2 (p = 0.000196). The analysis of carbohydrate metabolism parameters showed a significantly lower blood glucose level — 5.75 mmol/l in the study group GLP-1a compared to 8.42 mmol/l in the control group (p = 0.00024). It should be noted that a similar clinical picture was also observed after treatment, despite the compensation of T2DM in all patients: a significantly lower blood glucose level — 5.03 mmol/l in the study group GLP-1a compared to 5.99 mmol/l in controls (p = 0.002453). However, significantly higher levels of insulin were detected in the study group GLP-1a before treatment — 27.02 mU/L compared to 18.59 mU/L in control patients (p = 0.003286). After treatment, a similar situation was observed in terms of significantly higher levels of insulin: 19.41 mU/l in patients of the study group GLP-1a compared to 14.42 mU/l in controls (p = 0.0024). Corresponding changes were also observed for the HOMA index. Conclusions. Our results suggest high effectiveness of increasing the level of vitamin D in case of its insufficiency as a part of measures for the treatment of obese patients with liraglutide, metformin or SGLT2i.

Ключевые слова

ожиріння, агоністи глюкагоноподібного пептиду 1, метформін, інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози 2-го типу, вітамін D

obesity; glucagon-like peptide-1 agonists; metformin; sodium-glucose cotransporter 2 inhibitors; vitamin D

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.18.5.2022.1186

Вступ

Ожиріння, предіабет та цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є глобальними хворобами, якими також уражено населення України, з щорічним зростанням захворюваності [1]. Аналіз даних показує, що ожиріння визначається у більше ніж 1 млрд осіб у всьому світі, переважна більшість цих випадків (близько 650 млн) — це доросле населення. За даними ВООЗ, в Україні ожиріння діагностується у 24,8 % населення (тобто близько 10 млн осіб), серед яких переважно жінки [2, 3]. Етіологічними чинниками, з якими асоціюється розвиток ожиріння та ЦД2, є генетичні порушення, надлишок вживання жирів та простих вуглеводів, малорухомий спосіб життя [4–7].

Інсулінорезистентність виникає майже у 90 % пацієнтів з ожирінням, сприяє накопиченню білої жирової тканини та має ризики щодо подальшого розвитку предіабету та ЦД2. Проте інші чинники також відіграють негативну роль у плані розвитку ожиріння, зокрема це дефіцит холекальциферолу (вітаміну D).

Вітамін D — стероїдний гормон, основна функція якого полягає в регуляції кальцієво-фосфорного метаболізму, проте ця молекула також демонструє різні властивості, зокрема вплив на вуглеводний обмін. За даними авторів, дефіцит або недостатність вітаміну D асоціюються з вищим ризиком інсулінорезистентності та предіабетом в осіб з ожирінням [8, 9]. Існує декілька гіпотез, які пояснюють зв’язок між рівнем вітаміну D і вуглеводним обміном (вплив вітаміну D на чутливість клітин до інсуліну та на власне функцію бета-клітин підшлункової залози, а також зміни молекул, що регулюють метаболізм вітаміну D). Вищезазначені молекулярні аномалії або ідіопатичне зниження рівня вітаміну D разом з наявністю ожиріння можуть підвищувати ризик інсулінорезистентності [10]. Ці гіпотези підтверджують результати експериментальних досліджень, у тому числі на моделях тварин, метааналізів та системaтичних оглядів літератури, що дозволяє впевнено дискутувати про роль вітаміну D у комплексному лікуванні ожиріння [11].

Важливою складовою комплексного лікування ожиріння є адекватна харчова поведінка та щоденне дозоване фізичне навантаження, але також існує доказова база, що демонструє суттєву роль вітаміну D у комплексі заходів з лікування ожиріння.

Консервативне лікування ожиріння та асоційованих з ним коморбідних станів, зокрема дефіциту або недостатності вітаміну D, є комплексним, включає призначення фармакологічних засобів разом з модифікацією способу життя. Подібний підхід дозволяє досягти вірогідного зниження маси тіла на 5–15 % (переважно шляхом зменшення вісцерального жиру (білої жирової тканини) від вихідної маси протягом 4–6 місяців, що відповідає світовим стандартам щодо темпу втрати ваги 0,5–1 кг на тиждень).

Серед фармакологічних засобів, що зараз застосовуються для лікування ожиріння, є агоністи глюкагоноподібного пептиду 1 (аГПП-1). Серед інших препаратів, що знижують рівень інсулінорезистентності та можуть таким чином застосовуватись у комплексній програмі лікування ожиріння, виділяють також інгібітори натрійзалежного котранспортера глюкози (іНЗКТГ2), метформін, а також їх комбінації, як було вже показано в попередньому нашому дослідженні [7]. Дефіцит вітаміну D компенсується шляхом призначення холекальциферолу.

На сьогодні недостатньо вивченими серед українських пацієнтів є застосування аГПП-1 у комбінації з адекватним за обсягом фізичним навантаженням у лікуванні ожиріння на тлі недостатності або дефіциту вітаміну D.

Мета дослідження: визначити та оцінити роль підвищення рівня вітаміну D у пацієнтів, які отримували терапію аГПП-1 у комбінації з дозованим фізичним навантаженням для лікування ожиріння, та порівняти ефективність такої комбінації з пацієнтами, у яких у програмі заходів з лікування ожиріння застосовувались метформін та іНЗКТГ-2.

Матеріали та методи

У проспективне дослідження були включені 155 пацієнтів з ожирінням, які проходили лікування на клінічних базах кафедри хірургії Інституту біології та медицини Київського національного університету імені Тараса Шевченка, у клініках «Верум Експерт» (м. Київ), «Андроцентр» (м. Київ, м. Обухів) з 01.01.2020 по 24.02.2022.

Пацієнти отримували в комплексній терапії аГПП-1 ліраглутид (основна група аГПП-1) у щоденних дозах від 1,2 до 3 мг на добу. Початкова доза аГПП-1 становила в перший тиждень 0,6 мг, з щотижневим підвищенням дози на 0,6 мг та доведенням до 1,8 мг. Підвищення дози за потреби до 2,4 або 3 мг проводилось у разі відсутності зниження маси тіла принаймні на 0,5 кг на тиждень протягом 60 днів від початку терапії. Титрування дози ліраглутиду проводилось за допомогою засобів телемедицини (різні засоби зв’язку) протягом періоду спостереження під контролем наявності чи відсутності побічних дій, зниження маси тіла. Контрольна група отримувала комплексну терапію із застосуванням метформіну в щоденних дозах від 500 до 2000 мг, іНЗКТГ-2 у щоденних дозах від 10 до 12,5 мг.

При підборі препаратів та відповідно залученні пацієнта до однієї з груп дослідження брався до уваги соціальний стан пацієнта у зв’язку з високою вартістю окремих груп фармакологічних засобів в Україні, включаючи ліраглутид, та зниженим фінансування галузі охорони здоров’я [12].

Критерієм включення в дослідження була наявність ожиріння, що визначалось при ІМТ > 30 кг/м2, або окружності талії (ОТ) у жінок > 80 см, у чоловіків > 94 см, або співвідношенні ОТ та окружності стегон (ОС) ОТ/ОС > 0,85 у жінок, > 0,9 у чоловіків [3]. Проведення вимірювань ОТ, ОС, ОТ/ОС відповідно до рекомендацій ВООЗ здійснювали за допомогою вимірювальної рулетки з еластичною стрічкою в сантиметрах, для визначення росту в метрах використовували ростомір. Критерії стандарту American Diabetes Association (ADA) застосовувались для діагнозу та лікування цукрового діабету, предіабету [4]. Пацієнти з ЦД2 не отримували інсулінотерапію. Насичення вітаміном D визначалось як достатнє при рівні ≥ 30 нг/дл, у дослідженні не розділяли осіб за рівнем тяжкості дефіциту вітаміну D [13].

Для лікування недостатності вітаміну D (рівень нижче за 30 нг/дл) призначався холекальциферол у дозі 4000 МО 1 раз на добу. Пацієнтам проводились гормональні дослідження, включаючи визначення рівня кальцитоніну, біохімічні дослідження крові. Кількість кроків визначалась із застосуванням програм у смартфонах або смарт-годинниках. Лікування супутньої патології щитоподібної залози проводилась відповідно до стандартів, що висвітлено в наших попередніх публікаціях [14]; усі обстеження проводились на початку дослідження та принаймні через два місяці від його початку.

Статистична обробка даних була здійснена програмним забезпеченням із застосуванням непараметричних статистичних методів: тесту Вілкоксона, Манна — Уїтні, точного тесту Фішера (two-tailed). Статистична різниця між досліджуваними параметрами вважалася вірогідною при показнику р менше за 0,05.

Дослідження схвалене комісією з біомедичної етики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 2 від 26.02.2021).

Результати

Із 155 пацієнтів з ожирінням 49 (32 %) пацієнтів звернулись на повторний огляд, і відповідно результати цього спостереження були застосовані для подальшого аналізу.

Ожиріння було діагностовано в обох групах, при цьому ступені ожиріння не показали статистичної різниці в обох групах до початку лікування та на момент спостереження після проведеного курсу лікування. Аналіз основних досліджуваних параметрів продемонстровано в табл. 1.

Результати дослідження цих 49 пацієнтів показали, що в основній групі аГПП-1 перебувало 30 (61 %) пацієнтів, контрольну групу становили 19 (39 %) пацієнтів. При аналізі даних пацієнтів основної групі аГПП-1 виявлено, що 25 (83,3 %) пацієнтів мали недостатність вітаміну D, що статистично не відрізнялося від контрольної групи, де знижені рівні вітаміну D визначались в 17 (89,5 %) пацієнтів (p > 0,05).

Усі пацієнти з недостатністю або дефіцитом вітаміну D отримували 4000 МО холекальциферолу щоденно протягом періоду спостереження. Рівень іонізованого кальцію в обох групах був статистично однаковим, у середньому 1,24 ммоль/л в основній групі аГПП-1 та 1,23 ммоль/л у контрольній групі (p > 0,05). Випадків гіперпаратиреозу у досліджуваних пацієнтів не було діагностовано.

Аналіз параметрів вуглеводного обміну показав вірогідно нижчий рівень глюкози крові в основній групі аГПП-1 (5,75 ммоль/л порівняно з 8,42 ммоль/л у контрольній групі (p = 0,00024)). Слід зазначити, що аналогічна клінічна картина також спостерігалась після лікування, незважаючи на компенсацію ЦД2 у всіх пацієнтів: вірогідно нижчий рівень глюкози крові — 5,03 ммоль/л в основній групі аГПП-1 порівняно з 5,99 ммоль/л у пацієнтів контрольної групи (p = 0,002453).

Проте рівні інсуліну були вірогідно вищими в основній групі аГПП-1 до лікування — 27,02 мОд/л порівняно з 18,59 мОд/л у пацієнтів контрольної групи (p = 0,003286). Після лікування спостерігалась аналогічна ситуація щодо вірогідно вищих рівнів інсуліну — 19,41 мОд/л у пацієнтів основної групи аГПП-1 порівняно з 14,42 мОд/л у пацієнтів контрольної групи (р = 0,0024). Відповідні зміни також спостерігались щодо показників індексу НОМА (табл. 1). Подібні показники гіперінсулінемії в основній групі аГПП-1 можуть пояснити нижчі рівні глюкози плазми крові.

Крім того, аналіз показав вірогідно нижчу частоту випадків ЦД2: у 3 (10 %) пацієнтів в основній групі аГПП-1 порівняно з 13 (68 %) пацієнтами контрольної групи (р = 0,0001), що може призводити до вищого рівня глюкози при аналізі лабораторних результатів.

Спостереження в середньому тривало 4,39 місяця, у пацієнтів основної групи аГПП-1 становило 4,2 місяця, у контрольній групі — 4,68 місяця (p > 0,05). Пацієнти основної групи аГПП-1 щоденно отримували ліраглутид у таких дозах: 6 (20 %) — у дозі 1,8 мг, 20 (67 %) — 2,4 мг, 4 (13 %) — у дозі 3 мг.

У всіх пацієнтів основної групи аГПП-1 під час спостереження визначались диспептичні прояви (нудота) протягом перших чотирьох тижнів від початку прийому ліраглутиду. У 4 (13 %) пацієнтів інших можливих побічних дій, включаючи підвищення кальцитоніну, не визначалось у процесі дослідження та на момент контрольного огляду. Інші можливі побічні дії від фармакологічних препаратів, включаючи гіпоглікемію, не визначались в обох досліджуваних групах.

В обох групах переважали жінки: в основній групі аГПП-1 жінок було 27 (90 %), чоловіків — 3 (10 %), у контрольній групі жінок було 17 (89 %), чоловіків — 2 (11 %), що демонструє відсутність статистичної різниці (p > 0,05). Середній вік пацієнтів основної групи аГПП-1 становив у середньому 38,6 року, що вірогідно нижче порівняно з контрольною групою, у якій середній вік був 54,5 року (р = 0,000002).

Обговорення

У цьому проспективному дослідженні була доведена вірогідна роль вітаміну D у комплексному лікуванні ожиріння. Ожиріння підвищує ризик розвитку ЦД2 унаслідок різних механізмів, включаючи тривало існуючу інсулінорезистентність. Ще одним фактором ризику, який відзначається при ожирінні, є недостатність або дефіцит вітаміну D, що, за даними досліджень, може також відігравати роль щодо підвищеного ризику інсулінорезистентності, синтезу інсуліну та в цілому функціонування клітин Лангерганса [15, 16].

Вітамін D — cтероїдний гормон, що бере участь у регуляції кальцій-фосфорного обміну. Проте рецептори цього гормону визначаються в усіх тканинах організму, що свідчить про його більш системне значення, а не тільки про участь в обміні кальцію [17]. Активна форма вітаміну D, 1,25-дигідроксивітамін D (1,25(OH)2D), впливає на реабсорбцію кальцію в ниркових канальцях, чинить дію на резорбцію кісток шляхом активації остеокластів та остеобластів, впливає на зменшення синтезу паратгормону [18–20].

При цьому вітамін D також демонструє численні позакісткові функції, як свідчать дані багатьох досліджень. Зокрема, вітамін D знижує синтез колагену типу 1, посилює скоротливу здатність м’язів, впливає на проліферацію та диференціацію клітин, покращення імунної реакції, а також на синтез інсуліну [21]. Власне наявність таких позакісткових функцій може обумовлювати можливу роль вітаміну D у патогенезі ожиріння та розвитку ЦД2 [22].

Дослідження свідчать, що у пацієнтів із ожирінням вітамін D розподіляється на більший об’єм маси тіла, що відповідно призводить до його нижчого рівня порівняно з пацієнтами з ІМТ нижче за 25 кг/м2 [23]. У нашому дослідженні зниження рівня вітаміну D визначалось у більшості пацієнтів, що порівнянне з даними інших досліджень, у яких особи з надлишком маси тіла або ожирінням також демонстрували знижені рівні цього стероїдного гормону. Подібну тенденцію до низької концентрації вітаміну D можна пояснити сезонними змінами в його синтезі, а також більшою метаболічною потребою у пацієнтів з ожирінням порівняно з пацієнтами з ІМТ нижче за 25 кг/м2.

У проведеному дослідженні ми не оцінювали концентрацію вітаміну D у контексті сезонності, оскільки всі пацієнти спостерігались тривало, протягом декількох пір року [24]. Результати інших досліджень та наші результати свідчать, що концентрація вітаміну D у сироватці залежить від маси тіла, можливо, унаслідок об’ємного розведення вітаміну, а отже, зниження його рівня в плазмі крові. Можливим логічним висновком може бути такий, що при схудненні рівень об’ємного розведення стає нижчим, і відповідно ми можемо очікувати підвищення концентрації вітаміну D.

Проте дослідження осіб з ожирінням демонструють суперечливі результати. У деяких публікаціях повідомляють про підвищення рівня 25(OH)D у сироватці крові на тлі схуднення [25]. Наприклад, у дослідженні, яке провів C. Mason та співавт., у жінок у постменопаузі та з ожирінням протягом одного року було визначено незначне підвищення концентрації вітаміну D у плазмі крові [22]. Але у жінок, які втратили понад 15 % маси тіла, концентрація вітаміну D підвищилась досить суттєво, що може свідчити про існування певного порогу щодо пропорції втрати маси, яка може позитивно вплинути на концентрацію вітаміну D у плазмі крові (підвищити). Відсоток втрати маси від початкової слід враховувати при контрольних оглядах та визначати концентрацію вітаміну D з метою можливої корекції дефіциту або недостатності цього стероїдного гормону. Слід зазначити, що в переважній більшості досліджень, включаючи наше, у комплексній програмі схуднення застосовувався холекальциферол у дозі 4000 МО на добу [26], що вважається оптимальним дозуванням. Проте, враховуючи суттєвий вплив вітаміну D на метаболізм кальцію, навіть така доза може мати потенційні ризики щодо можливого негативного впливу на кальцієво-фосфорний обмін у разі сприйняття організмом дози вітаміну D 4000 МО як високої.

Ще один можливий механізм, що впливає на концентрацію вітаміну D при ожирінні, це його можлива підвищена секвестрація в білій жировій тканині [27]. За результатами досліджень визначається можливість підвищеної секвестрації прогормонів ергокальциферолу і холекальциферолу, що також негативно впливає на рівень вітаміну D.

Також слід зазначити, що в дослідженнях був показаний негативний зв’язок між рівнем глюкози плазми крові та концентрацією 25(OH)D: більш високий рівень 25(OH)D у сироватці асоціювався з нижчим рівнем глюкози плазми крові натще. Це є ще одним доказом важливої ролі концентрації 25(OH)D щодо впливу на вуглеводний обмін. Результати нашого дослідження також підтримують вищезазначену гіпотезу.

Крім зниженого рівня вітаміну D у пацієнтів з ожирінням, у цьому дослідженні було продемонстровано інсулінорезистентність у більшості пацієнтів. Слід зазначити, що інсулінорезистентність є частим синдромом, що супроводжує ожиріння. При цьому інсулінорезистентність має зв’язок з недостатністю або дефіцитом вітаміну D, як показано в нашому дослідженні та підтверджується результатами інших робіт [28].

Результати проведеного дослідження свідчать про вірогідне зниження рівня глюкози, інсуліну і відповідно індексу НОМА при втраті маси тіла на тлі корекції недостатності вітаміну D прийомом 4000 МО холекальциферолу щоденно. У даному випадку вважаємо, що обидва фактори мали суттєве значення — прийом ліраглутиду та холекальциферолу позитивно вплинув як на процес схуднення, так і на нормалізацію параметрів вуглеводного обміну.

З іншого боку, в інших дослідженнях не спостерігалося більш суттєвого зниження індексу HOMA після курсу лікування холекальциферолом [29]. Cлід зазначити, що на відміну від деяких інших досліджень нами проводилась комплексна терапія ожиріння із застосуванням, крім холекальциферолу та ліраглутиду, дозованих фізичних навантажень, що дозволило максимально ефективно вплинути на всі ланки патогенезу ожиріння, включаючи покращення метаболізму вітаміну D.

Вищезазначені асоціації вітаміну D з гомеостазом глюкози пояснюють результати фундаментальних досліджень, які довели наявність рецепторів вітаміну D у β-клітинах підшлункової залози: вітамін D активує 1α-гідроксилазу, що експресується в β-клітинах підшлункової залози [30]. Крім того, доведений вплив вітаміну D на експресію генів, що кодують інсулін, шляхом посилення транскрипції останнього.

Також слід згадати про протективні властивості вітаміну D при ЦД2. Як один із регуляторів кальцієво-фосфорного обміну, вітамін D підвищує концентрацію кальцію в клітинах, що, у свою чергу, призводить до збільшення транспорту глюкози в м’язи [31]. Інша важлива властивість вітаміну D пов’язана з його дією на зниження прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, TNF-α), що часто підвищені у пацієнтів з ожирінням.

Висновки

Наші результати свідчать про високу ефективність нормалізації рівня вітаміну D у разі його недостатності у пацієнтів у комплексі заходів з лікування ожиріння ліраглутидом, метформіном або іНЗКТГ-2.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Інформація про фінансування. Дослідження не отримало фінансування.

Інформація про внесок кожного автора. Горобейко М.Б. — концепція і дизайн дослідження, критична вичитка тексту рукопису; Здорна В.В. — залучення пацієнтів у дослідження, збирання матеріалів, створення електронної бази даних пацієнтів, обробка клінічних даних, карт амбулаторного пацієнта, статистична обробка матеріалу, пошук та аналіз літератури, написання тексту; Дінець А.В. — аналіз отриманих даних, критична вичитка тексту рукопису.

Отримано/Received 24.06.2022

Рецензовано/Revised 29.07.2022

Прийнято до друку/Accepted 03.08.2022

Список литературы

Chooi Y.C., Ding C., Magkos F. The epidemiology of obesity. Metabolism. 2019. 92: 6-10. doi: 10.1016/j.metabol.2018.09.005. PMID: 30253139.
Organization W.H. STEPS prevalence of noncommunicable disease risk factors in Ukraine 2019. World Health Organization. Regional Office for Europe, 2020.
Yumuk V., Tsigos C., Fried M., Schindler K., Busetto L., Micic D., et al. European Guidelines for Obesity Management in Adults. Obes. Facts. 2015. 8(6). 402-24. doi: 10.1159/000442721.
ADA. Introduction: Standards of Medical Care in Diabetes-2022. Diabetes Care. 2022. 45(Suppl 1). S1-S2. doi: 10.2337/dc22-Sint.
Dereń K., Nyankovskyy S., Nyankovska O., Łuszczki E., Wyszyńska J., Sobolewski M., Mazur A. The prevalence of underweight, overweight and obesity in children and adolescents from Ukraine. Sci Rep. 2018. 8(1). 3625. doi: 10.1038/s41598-018-21773-4.
Yakovenko V., Henn L., Bettendorf M., Zelinska N., Soloviova G., Hoffmann G.F., Grulich-Henn J. Risk Factors for Childhood Overweight and Obesity in Ukraine and Germany. J. Clin. Res. Pediatr. Endocrinol. 2019. 11(3). 247-252. doi: 10.4274/jcrpe.galenos.2019.2018.0157.
Dinets A., Gorobeiko M., Zdorna V., Hoperia V., Lovin A. An integrated approach for obesity management: the effectiveness of glucagon-like peptide 1 agonist and life-style interventions for obesity management. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2022. 18(3). 145-152. https://doi.org/10.22141/2224-0721.18.3.2022.1161.
Gün E., Uzun H., Bolu S., Arslanoğlu İ., Kocabay K. Serum 25-hydroxyvitamin D is associated with insulin resistance independently of obesity in children ages 5–17. Prim. Care Diabetes. 2020. 14(6). 741-6. doi: 10.1016/j.pcd.2020.06.006.
Nur-Eke R., Özen M., Çekin A.H. Pre-Diabetics with Hypovitaminosis D Have Higher Risk for Insulin Resistance. Clin. Lab. 2019. 65(5). doi: 10.7754/Clin.Lab.2018.181014.
Tkach S., Pankiv V., Pankiv I. Modern views on the metabolism and biological effects of vitamin D. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2022. 18(2). 109-17. https://doi.org/10.22141/2224-0721.18.2.2022.1156.
Szymczak-Pajor I., Śliwińska A. Analysis of Association between Vitamin D Deficiency and Insulin Resistance. Nutrients. 2019. 11(4). 794. doi: 10.3390/nu11040794.
Dinets A., Nykytiuk O., Gorobeiko M., Barabanchyk O., Khrol N. Milestones and pitfalls in strategic planning of healthcare in capital city in transition. Georgian Med. News. 2021(315). 189-95. PMID: 34365449.
Holick M.F., Binkley N.C., Bischoff-Ferrari H.A., Gordon C.M., Hanley D.A., Heaney R.P., Murad M.H., Weaver C.M. Guidelines for preventing and treating vitamin D deficiency and insufficiency revisited. J. Clin. Endocrinol. Metab. 2012. 97(4). 1153-8. doi: 10.1210/jc.2011-2601.
Tsymbaliuk I., Unukovych D., Shvets N., Dinets A. Cardiovascular complications secondary to Graves’ disease: a prospective study from Ukraine. PLoS One. 2015. 10(3). e0122388. doi: 10.1371/journal.pone.0122388.
Aludwan M., Kobyliak N., Abenavoli L., Kyriienko D., Fagoonee S., Pellicano R., Komisarenko I. Vitamin D3 deficiency is associated with more severe insulin resistance and metformin use in patients with type 2 diabetes. Minerva Endocrinol. 2020. 45(3). 172-180. doi: 10.23736/S0391-1977.20.03161-2.
Xu Z., Gong R., Luo G., Wang M., Li D., Chen Y., Shen X., Wei X., Feng N., Wang S. Association between vitamin D3 levels and insulin resistance: a large sample cross-sectional study. Sci Rep. 2022. 12(1). 119. doi: 10.1038/s41598-021-04109-7.
Karampela I., Sakelliou A., Vallianou N., Christodoulatos G.S., Magkos F., Dalamaga M. Vitamin D and Obesity: Current Evidence and Controversies. Curr. Obes. Rep. 2021. 10(2). 162-180. doi: 10.1007/s13679-021-00433-1.
Pourshahidi L.K. Vitamin D and obesity: current perspectives and future directions. Proc. Nutr. Soc. 2015. 74(2). 115-24. doi: 10.1017/S0029665114001578.
Pankiv I.V. The impact of vitamin D status and supplementation on thyroid autoimmunity. International Journal of Endocrinology (Ukraine). 2020. 16(8). 105-109. DOI: 10.22141/2224-0721.16.8.2020.222889.
Lotfi-Dizaji L., Mahboob S., Aliashrafi S., Vaghef-Mehrabany E., Ebrahimi-Mameghani M., Morovati A. Effect of vitamin D supplementation along with weight loss diet on meta-inflammation and fat mass in obese subjects with vitamin D deficiency: A double-blind placebo-controlled randomized clinical trial. Clin. Endocrinol. (Oxf.). 2019. 90(1). 94-101. doi: 10.1111/cen.13861.
Bouillon R., Marcocci C., Carmeliet G., Bikle D., White J.H., Dawson-Hughes B., et al. Skeletal and Extraskeletal Actions of Vitamin D: Current Evidence and Outstanding Questions. Endocr. Rev. 2019. 40(4). 1109-51. doi: 10.1210/er.2018-00126.
Mason C., Xiao L., Imayama I., Duggan C.R., Bain C., Foster-Schubert K.E., et al. Effects of weight loss on serum vitamin D in postmenopausal women. Am. J. Clin. Nutr. 2011. 94(1). 95-103. doi: 10.3945/ajcn.111.015552.
Drincic A.T., Armas L.A., Van Diest E.E., Heaney R.P. Voumetric dilution, rather than sequestration best explains the low vitamin D status of obesity. Obesity (Silver Spring). 2012. 20(7). 1444-8. doi: 10.1038/oby.2011.404.
Bolland M.J., Chiu W.W., Davidson J.S., Grey A., Bacon C., Gamble G.D., et al. The effects of seasonal variation of 25-hydroxyvitamin D on diagnosis of vitamin D insufficiency. N. Z. Med. J. 2008. 121(1286). 63-74. PMID: 19098949.
Wamberg L., Christiansen T., Paulsen S.K., Fisker S., Rask P., Rejnmark L., et al. Expression of vitamin D-metabolizing enzymes in human adipose tissue — the effect of obesity and diet-induced weight loss. Int. J. Obes. (Lond.). 2013. 37(5). 651-7. doi: 10.1038/ijo.2012.112.
Bassatne A., Chakhtoura M., Saad R., Fuleihan G.E. Vitamin D supplementation in obesity and during weight loss: A review of randomized controlled trials. Metabolism. 2019. 92. 193-205. doi: 10.1016/j.metabol.2018.12.010.
Pramono A., Jocken J.W.E., Blaak E.E. Vitamin D deficiency in the aetiology of obesity-related insulin resistance. Diabetes Metab. Res. Rev. 2019. 35(5). e3146. doi: 10.1002/dmrr.3146.
Contreras-Bolívar V., García-Fontana B., García-Fontana C., Muñoz-Torres M. Mechanisms Involved in the Relationship between Vitamin D and Insulin Resistance: Impact on Clinical Practice. Nutrients. 2021. 13(10). doi: 10.3390/nu13103491.
Morisset A.S., Tardio V., Weisnagel J., Lemieux S., Bergeron J., Gagnon C. Associations Between Serum 25-Hydroxyvitamin D, Insulin Sensitivity, Insulin Secretion, and β-Cell Function According to Glucose Tolerance Status. Metab. Syndr. Relat. Disord. 2015. 13(5). 208-13. doi: 10.1089/met.2014.0159.
LeBlanc E.S., Rizzo J.Н., Pedula K.L., Ensrud K.Е., Cauley J., Hochberg M. et al. Associations between 25-hydroxyvitamin D and weight gain in elderly women. J. Womens Health (Larchmt). 2012. 21(10). 1066-73. doi: 10.1089/jwh.2012.3506.
Rafiq S., Jeppesen P.B. Insulin Resistance Is Inversely Associated with the Status of Vitamin D in Both Diabetic and Non-Diabetic Populations. Nutrients. 2021. 13(6). doi: 10.3390/nu13061742.