Журнал «Медицина неотложных состояний» Том 18, №4, 2022
Вернуться к номеру
Аналіз противірусного лікування хворих на ХГС залежно від наявності коморбідної ниркової недостатності
Авторы: Ялова Г.В., Рябоконь О.В., Фурик О.О.
Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна
Рубрики: Медицина неотложных состояний
Разделы: Медицинские форумы
Версия для печати
Актуальність. Вірусний гепатит С залишається актуальною проблемою сьогодення і є основною причиною розвитку хронічного захворювання печінки в усьому світі. Завдяки впровадженню нових методів лікування ефективність противірусної терапії (ПВТ) значно зросла. Застосування препаратів з прямим механізмом дії дозволило розширити групи пацієнтів, які можуть отримувати необхідне лікування. Так, пацієнти як без супутньої патології нирок, так і з коморбідною нирковою недостатністю V стадії, які отримують гемодіаліз, можуть отримувати 3D-режим для лікування хронічного гепатиту С (ХГС).
Мета роботи. Проаналізувати ефективність противірусної терапії за схемою OBV/PTV/r + DSV ± RBV у хворих на хронічний гепатит С, інфікованих 1-м генотипом вірусу, залежно від наявності коморбідної ниркової недостатності.
Матеріали та методи. До дослідження увійшов 101 хворий на ХГС, інфікований 1bGT. Усі пацієнти були обстежені й отримували ПВТ за схемою OBV/PTV/r + DSV ± RBV у рамках Державної цільової програми на базі КНП «Обласна клінічна інфекційна лікарня» ЗОР згідно з Наказом МОЗ України № 729 від 18.07.2016. Спостереження за хворими було проведено до початку ПВТ, на момент завершення ПВТ і через 12 тижнів для оцінки стійкої вірусологічної відповіді (СВВ12).
Залежно від наявності коморбідної ниркової патології всі пацієнти були розподілені на дві групи. До І групи увійшли 92 пацієнти, які не мали супутньої ниркової недостатності, ІІ групу становили 9 пацієнтів з коморбідною нирковою недостатністю V стадії , які отримували гемодіаліз.
Основні характеристики пацієнтів, включених до груп обстеження, були такими: у І групі було 40 чоловіків (43,5 %) і 52 жінки (56,5 %), віковий склад — від 27 до 72 років з медіаною 54,5 [44,5; 61,5] року. Високе вірусне навантаження підтверджено в 56 (60,9 %), низьке — у 36 (39,1 %) пацієнтів. Ступінь вираженості фіброзу печінки F0–2 виявлено в 48 (57,2 %,) а F3–4 — у 44 (47,8 %) хворих. До ІІ групи увійшли 5 (55,6 %) чоловіків і 4 (44,4 %) жінок, віковий склад — від 31 до 72 років з медіаною 47,0 [38,0; 58,0] року. Високе вірусне навантаження виявлене в 6 (66,7 %), низьке — у 3 (33,3 %) відповідно. У всіх хворих ІІ групи встановлено фіброз печінки F0–2 ступеня за результатами еластометрії.
Статистичну обробку даних здійснювали у програмі Statistica for Windows 6.0 (StatSoft Inc., NoAXXR712D833214FAN5).
Результати та обговорення. При порівнянні отриманих даних виявлено, що статевий і віковий розподіл в обох групах не мав статистично значущої різниці (р > 0,05). За показниками частоти виявлення високого і низького навантаження групи хворих також були репрезентативними. При цьому якщо 47,8 % хворих І групи мали фіброз печінки F3–4 ступеня, то серед пацієнтів ІІ групи тяжкий фіброз із трансформацією в цироз печінки не був зареєстрований.
Встановлено, що при використанні 3D-режиму для лікування хворих на ХГС через 4 тижні та на момент завершення терапії в І групі негативація HCV-RNA в крові відбулася в 94,6 %, у ІІ групі — у всіх хворих (100 %). СВВ12 сформувалася в 94,6 % пацієнтів І групи і 88,9 % хворих ІІ групи, при цьому різниця щодо досягнення СВВ12 не була статистично значущою (p > 0,05). Отримані під час нашого дослідження результати відповідають даним літератури. Yaraş Setal (2019), проаналізувавши ефективність 3D-режиму серед хворих на ХГС, які отримують гемодіаліз, установив навіть 100% досягнення СВВ12.
У подальшій частині нашої роботи було проаналізовано ефективність ПВТ у хворих обох груп залежно від ступеня вираженості фіброзу печінки. Отримані дані показали, що ступінь вираженості фіброзу печінки не впливає на частоту досягнення СВВ12 (р > 0,05) при лікуванні за схемою 3D-режиму.
У пацієнтів І групи противірусне лікування вже протягом перших 4 тижнів відзначалося збільшенням частки пацієнтів з нормальною активністю АлАТ у сироватці крові — з 33,7 до 76,1 % (p < 0,05), а на момент завершення терапії — до 85,9 %, що було більше порівняно з початком терапії (p < 0,05). На момент оцінки формування СВВ12 частка осіб з нормальним рівнем активності АлАТ становила 85,2 % (46 із 54) хворих, що у 2,5 раза більше, ніж на початок ПВТ (p < 0,05). У пацієнтів ІІ групи також відзначено збільшення частки пацієнтів з нормальним показником активності АлАТ у сироватці крові — з 66,7 % до проведення терапії до 88,9 % на 4-му тижні ПВТ і на момент завершення терапії (p > 0,05). У пацієнтів на момент оцінки СВВ12 частка хворих з активністю АлАТ у межах норми становила 100 %. При порівнянні отриманих даних не було виявлено вірогідної різниці між досліджуваними групами щодо частоти нормалізації активності АлАТ у різні строки ПВТ (p > 0,05).
Висновки. Противірусне лікування хворих на ХГС, інфікованих 1-м генотипом вірусу, з коморбідною нирковою недостатністю V стадії (гемодіаліз) за схемою OBV/PTV/r + DSV ± RBV у клінічній практиці демонструє високу ефективність із частотою формування СВВ12 у 88,9 % пацієнтів, що статистично не відрізняється від частоти досягнення СВВ12 у 94,6 % хворих на ХГС без зазначеної вище коморбідної патології (р > 0,05). Фіброз печінки не має статистично значущого впливу на елімінацію вірусу при проведенні лікування в 3D-режимі хворим на ХГС, інфікованим 1-м генотипом вірусу (р > 0,05).