Газета «Новости медицины и фармации» 9(244) 2008

Н.М. КАСПРУК, к.м.н., зав. курсом клінічної імунології та алергології кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб, клінічної імунології та алергології Буковинського державного медичного університету

Поширеність алергічного риніту (АР) за минуле десятиріччя збільшилась у десятки разів і у 2–3 рази перевищує таку при бронхіальній астмі, сягаючи 20–30 % в популяції. Серед міського населення цей показник коливається в межах 13,9–19,8 %, а серед сільського — 7,3–13,8 % . За нашими даними, у Чернівцях та Чернівецькій області він складає 11%.

Зв'язок між АР і БА був неодноразово підтверджений у багатьох дослідженнях. Приблизно у 60–80 % хворих на астму спостерігаються явища риніту. З іншого боку, відсоток хворих АР, які страждають від астми (38 %), значно перевищує частоту зустрічальності астми в загальній популяції. У дітей частіше, ніж у дорослих, відмічається поєднання АР та БА.

АР є більш частим захворюванням у дітей та молоді. У 80 % осіб з АР перші симптоми з'являються у віці до 25 років. Пік захворюваності на АР припадає на найбільш продуктивний період життя людини — на вік 15–44 роки.

Неадекватне лікування АР може призвести до появи або загострення БА. Тісний анатомічний і фізіологічний зв'язок (спільність слизової оболонки, наявність назально-бронхіального рефлексу, роль гістаміну в розвитку астми) верхніх і нижніх дихальних шляхів, результати імуногістопатологічних та інших досліджень дозволяють припустити, що симптоми АР і БА можна розглядати як місцеві прояви системного запального процесу [2, 3, 6].

Крім того, АР також небезпечний своїми місцевими ускладненнями. Засвідчено, що за наявності АР зростає частота синуситів, гострих і рецидивуючих середніх отитів. Хоча остаточно нез'ясовані патогенез поліпозу носа та роль при цьому алергії, усе ж деякі патогенетичні механізми АР і поліпозу однакові, і в пацієнтів з АР часто знаходять поліпи. АР суттєво знижує якість життя хворих, що було доведено в багатьох світових дослідженнях [1–6]. АР погіршує психічний розвиток дітей, бо сприяє пропускам у школі внаслідок погіршення стану та ускладненням, погіршує сон, а при розвитку секреторного отиту погіршує слух і сприйняття звукової інформації. Такі діти часто стають неуважними, сонливими вдень, ненавмисно ігнорують вказівки та прохання батьків і вчителів, у них знижена успішність у школі [6, 8, 9].

Алергени, що потрапляють у дихальні шляхи хворих, зв'язуються з Ig на поверхні опасистих клітин, у результаті чого відбувається їхня дегрануляція, а запальні медіатори, що вивільняються — гістамін, брадикінін, лейкотрієни й простагландини викликають локальну гострофазну відповідь (секреція слизу підслизовими залозами, набряк слизової). Пізня відповідь, що пов'язана із викидом цитокінів і хемокінів опасистими клітинами, стимулює проліферацію, диференціювання й хемотаксис еозинофілів і Т-лімфоцитів-хелперів 2-го типу (Th₂). Тh₂-лімфоцити, виділяючи цитокіни, підтримують хронічне запалення [5, 7–9]. Алергічне запалення, що запускається ранньою фазою алергічної відповіді та підтримується залученням у процес клітинних учасників пізньої фази, є об'єктом впливу декількох груп протиалергічних препаратів. Використання цих препаратів дозволяє загальмувати притягнення в зону алергічних реакцій клітин запалення й інфільтрацію тканин цими клітинами, пригнітити виразність пізньої фази та її наслідки у вигляді неспецифічної тканинної гіперреактивності. Тому застосування таких лікарських засобів традиційно відносять до базової протиалергічної терапії [10–12].

Виразна клінічна симптоматика, що забезпечується участю гістаміну, дозволяє розглядати цю біологічно активну речовину як один з медіаторів алергії. Через Н 1 -рецептори здійснюється, зокрема, обов'язкова участь гістаміну в патогенезі алергічних реакцій негайного типу. Отже, антигістамінні препарати (блокатори гістамінових рецепторів) є найважливішою групою протиалергічних засобів. Зважаючи на суттєве зростання алергічних захворювань, потреба в цих лікарських засобах постійно збільшується. Постійне удосконалення антагоністів Н 1 -рецепторів призвело до появи на фармацевтичному ринку крім класичних (1-го покоління) протиалергічних препаратів нової якості — 2-го та 3-го поколінь.

Деякі особливості дії антигістамінних засобів 1-го покоління призводять до небажаних ефектів (седативного, порушення координації, підвищення в'язкості бронхіального секрету, підвищення апетиту, порушення зору та сечовиділення, порушення з боку ШКТ, тахіфілаксія), що робить обмеженим їх застосування при бронхіальній астмі, виразковій хворобі шлунка та ДПК, супутній урологічній патології, серцево-судинних захворюваннях. Препарати 1-го покоління фармакологічно несумісні з холінолітиками, протисудомними препаратами, нейролептиками, антидепресантами, інгібіторами МАО, засобами для лікування паркінсонізму та 2-го типу цукрового діабету. Це суттєво обмежує можливість їх призначення у значної кількості пацієнтів із супутньою патологією різного характеру.

Антигістамінні препарати 2-ї та 3-ї генерації крім впливу на Н 1 -рецептори пригнічують вивільнення лейкотрієнів та простагландинів в слизових оболонках дихальних шляхів, гальмують міграцію еозинофілів та агрегацію тромбоцитів.

Фексофенадину гідрохлорид, зареєстрований в США в липні 1996 р., не проникає через гематоенцефалічний бар'єр і на відміну від препаратів I і II поколінь не має дозозалежного впливу на ЦНС, а також негативної дії на когнітивну та психомоторну функції, що дає змогу призначати його пацієнтам, професійна діяльність яких потребує підвищеної уваги (водії, пілоти, оператори різних механізмів).

Фексофенадин пригнічує вивільнення гістаміну з базофілів, блокує підвищення проникності епітеліальних клітин і вивільнення інтерлейкіну-8, безпосередньо впливає й на еозинофіли, пригнічуючи їх хемотаксис і адгезію до епітеліальних клітин.

Препарат швидко всмоктується після перорального застосування, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові через 1–3 год. Тривалість ефекту становить 24 год. У разі повторного використання не відзначають кумуляції, оскільки в печінці біотрансформується лише 5 % дози. Завдяки мінімальній величині біотрансформації в організмі фексофенадин можна призначати пацієнтам із захворюваннями печінки. Препарат не змінює електрофізіологічних властивостей міокарда, що дає можливість застосовувати препарат у хворих із серцево-судинною патологією. Звикання до препарату не розвивається. Як правило, препарат добре переноситься хворими, прийом їжі не впливає на його дію.

Матеріали та методи дослідження

На базі пульмоно-алергологічного відділення обласної клінічної лікарні м. Чернівці проводили дослідження з метою вивчення ефективності фексофенадину в 70 хворих на алергічний риніт віком від 16 до 60 років. У 34 % хворих захворювання поєднувалося с алергічними ураженнями шкіри (рецидивна кропив'янка, атопічний дерматит). Пацієнтам проведено монотерапію з використанням фексофенадину гідрохлориду (Телфаст^® компанії «Авентіс Фарма»), який призначали у дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 10 діб у пацієнтів з ізольованим АР та у дозі 180 мг 1 раз на добу — у хворих на АР в поєднанні з алергодерматозом.

Усім пацієнтам проводили загальноклінічне та функціональне дослідження, визначення загального та специфічних IgЕ. Серед пацієнтів з цілорічним алергічним ринітом переважала сенсибілізація до кліщів D.pteronyssinus (59 %). Серед пацієнтів з полінозом переважала сенсибілізація до суміші трав (53,5 %). У 37 % обстежених хворих виявилась сенсибілізація до харчових алергенів.

При об'єктивному огляді ЛОР-органів використовувались загальноприйняті методики. Протягом доби до прийому дослiджуваного препарату й у перiод спостереження дослiджуванi не приймали iнших лiкарських засобів, що мають антигістамінну дiю.

Результати досліджень та обговорення

Усі хворі, які брали участь в клінічному дослідженні, мали клiнiчнi, лабораторні та функціональні ознаки алергічного риніту. Основними скаргами досліджуваних хворих були: закладення носа, виділення із носа, чхання, свербіння в носі, втрата нюху, періодичний головний біль. При риноскопії визначалась гіперплазія слизової оболонки порожнини носа різного ступеня. У 66,7 % хворих відмічались помірні прояви симптомів АР, у 33,3 % хворих — легкі.

Хворим проводилось загальноприйняте дослідження загально-клінічних та біохімічних показників крові, які знаходились в межах норми, що було одним із критеріїв для включення хворих у дослідження.

Усім хворим було проведено загальний аналіз крові з лейкоцитарною формулою, дослідження біохімічних показників (загальний, прямий та непрямий білірубін, трансамінази (АЛТ та АСТ), холестерин, сечовина, цукор крові) на початку та на завершення лікування.

Для проведення роботи був створений бланк самоконтролю пацієнтів, за яким оцінювали клінічну ефективність за основними симптомами риніту (закладеність носа, чхання, свербіння в носі) та бальною шкалою (кожен симптом — 0–3 бали, максимальна сума балів — 12). За 0 балів ми приймали відсутність симптому; 1 — прояви симптому менше години протягом дня; 2 — тривалість симптомів протягом години на день; 3 — тривалість симптомів понад годину протягом дня за наявності супутніх симптомів, таких як загальна слабкість, головний біль, явища кон'юнктивіту.

Отримані дані свідчать про те, що застосування препарату Телфаст^® спричинило суттєве зменшення симптоматики АР. Будь-яка із застосованих схем лікування АР (120 або 180 мг) не призводить до порушення артеріального тиску та частоти серцевих скорочень. Біохімічні показники крові у хворих на АР вірогідно не відрізнялися від норми, тобто застосування препарату Телфаст^® не викликає біохімічних змін у складі крові, змін показників лейкоцитарної формули.

Відсутність ефекту спостерігали в одного хворого. При полінозах застосування фексофенадину (Телфаст^® 120 мг) сприяло зменшенню необхідності в призначенні деконгестантів. При супутній рецидивній кропив'янці використання фексофенадину (Телфаст^® 180 мг) дало змогу купірувати її загострення й зменшити або усунути прояви алергійного набряку вже на 1–2-й день від початку лікування.

Результати оцінки змін основних суб'єктивних симптомів захворювання у хворих наведено в табл. 1.

Висновки

1. У результаті проведених клінічних досліджень препарату Телфаст^® 120 мг можна зробити висновок про високу його ефективність при лікуванні хворих на алергічний риніт, про що свідчить зменшення симптомів захворювання. Указаний ефект отримано при полінозі та цілорічному алергічному риніті із сенсибілізацією до побутових, пилкових та харчових алергенів. При поєднані алергічного риніту з алергічним ураженням шкіри більш доцільно призначення Телфасту^® 180 мг.

2. Важливою перевагою Телфасту^® є відсутність седативного та кардіоваскулярного ефектів (не впливає на показники артеріального тиску та частоти серцевих скорочень), може призначатися без урахування професійної діяльності пацієнтів.

3. При проведенні лабораторних досліджень загального аналізу крові, біохімічних показників було з'ясовано, що Телфаст^® практично не впливає на дані параметри.

4. Пролонгована дія препарату фексофенадин (Телфаст^®), швидкість настання клінічного ефекту сприяють високій прихильності хворих до лікування.

Отже, застосування препарату Телфаст^® дозволяє зменшити прояви або досягти ремісії алергічного риніту як самостійної нозологічної одиниці, так і в поєднанні з алергічними враженнями шкіри, що дає можливість використовувати його для базисної терапії вказаних захворювань.