Мобильная версия

Журнал «Здоровье ребенка» Том 17, №6, 2022

Особливості використання індивідуального безперервного моніторингу глюкози у дітей і підлітків

Авторы: Величко В.І. (1), Лагода Д.О. (1), Амірова Г.Ю. (1), Бажора Я.І. (1), Шаповалов О.О. (2), Шпак О.А. (2), Сідор О.М. (2)
(1) — Одеський національний медичний університет, м. Одеса, Україна
(2) — КНП «Дитячий консультативно-діагностичний центр імені академіка Б.Я. Резніка» Одеської міської ради, м. Одеса, Україна

Рубрики: Педиатрия/Неонатология

Разделы: Клинические исследования

Актуальність. Нещодавні дані Міжнародної діабетичної федерації вказали на те, що щонайменше 500 000 дітей віком від 14 до 18 років у світі мають цукровий діабет 1-го типу (ЦД1). На сьогодні не існує лікування ЦД1, тому метою терапії є досягнення та підтримка оптимального рівня глюкози, зокрема, за допомогою інсулінотерапії, фізичної активності та дієти. Дослідження більше ніж 20 000 дітей з ЦД1 доводять перевагу самоконтролю рівня глюкози в контексті контролю епізодичної глікемії та довгострокового зниження глікованого гемоглобіну (HbA1c). Метою нашого дослідження було вивчити особливості використання індивідуального безперервного моніторингу глюкози у підлітків. Матеріали та методи. За дизайном у дослідження увійшли 22 пацієнти (12 підлітків та 10 дітей) віком від 8 до 16 років, які мали встановлений діагноз ЦД1. Із опитувальників були використані: загальна базова шкала Pediatric Quality of Life Inventory, модуль діабету PedsQL, опитувальник з гіпоглікемії для дорослих II (HFS-II) та опитувальник з оцінки задоволеності лікуванням діабету (DTSQ). Результати. Пацієнти до встановлення системи індивідуального безперервного моніторингу глюкози (ІБМГ) мали середні показники щодо емоційного, соціального та рольового функціонування. Було відмічено, що дані показники вірогідно підвищилися у відповідь на використання ІБМГ (р < 0,05; р < 0,05; р < 0,05 відповідно), тоді як показник фізичного функціонування не набув вірогідних змін у відповідь на використання ІБМГ (р > 0,05). Нами не було встановлено суттєвої кореляції між рівнем HbA1c та загальною оцінкою за DTSQ (ρ = 0,13; р > 0,05). Це вказує на те, що задоволеність лікуванням не обов’язково пов’язана з контролем глікемії. Було встановлено, що діти, які раніше використовували ІБМГ, були більш комплаєнтні щодо подальшого використання системи ІБМГ (р < 0,05). Із найбільш частих недоліків щодо використання системи ІБМГ діти та їхні батьки зазначили: дискомфорт від сенсора (62,19 %), необхідність калібровки, тобто вимірювання рівня глюкози за допомогою портативного глюкометра (58,61 %), стигматизацію дитини, яка носить сенсор, з боку оточуючих (47,83 %). Висновки. На нашу думку, використання ІБМГ є доцільним та може бути рекомендованим пацієнтам як із уперше встановленим діагнозом ЦД1, так і зі стажем захворювання для оптимізації терапії, покращення обізнаності пацієнта щодо контролю захворювання та підвищення комплаєнсу як у спілкуванні із лікарем, так і щодо лікування взагалі.

Recent data from the International Diabetes Federation indicated that at least 500,000 children aged 14 to 18 years worldwide have type 1 diabetes mellitus (T1DM). Currently, there is no cure for T1DM, so the goal of therapy is to achieve and maintain optimal glucose levels, in particular, using insulin therapy, physical activity, and diet. Studies of more than 20,000 children with T1DM have shown the benefits of self-monitoring of glucose levels for episodic glycemic control and long-term reduction of glycated hemoglobin (HbA1c). The purpose of our study was to investigate the specifics of using personal continuous glucose monitoring (CGM) in adolescents. Materials and methods. According to the design, the study included 22 patients (12 adolescents and 10 children) aged 8 to 16 years who were diagnosed with T1DM. Questionnaires offered included the Pediatric Quality of Life Inventory, the PedsQL Diabetes Module, the Hypoglycemia Fear Survey-II, and the Diabetes Treatment Satisfaction Questionnaire (DTSQ). Results. Before the installation of personal CGM systems, patients had average indicators of emotional, social and role functioning. It was noted that these indicators significantly increased in response to the use of personal CGM (p < 0.05 each), while the parameter of physical functioning did not change significantly (р > 0.05). We did not find a significant correlation between the level of HbA1c and the total score on the DTSQ (ρ = 0.13; p > 0.05). This indicates that satisfaction with treatment is not necessarily related to glycemic control. It was found that children who previously used personal CGM were more compliant with further use of personal CGM (p < 0.05). Among the most frequent drawbacks related to the use of personal CGM, children and their parents mentioned: discomfort from the sensor (62.19 %), the need for calibration, i.e. measuring the glucose level using a portable glucometer (58.61 %), stigmatization of the child who wears the sensor by the surrounding society (47.83 %). Conclusions. In our opinion, the use of personal CGM is appropriate and can be recommended for patients with a newly diagnosed T1DM and with a history of the disease in order to optimize therapy, improve the patient’s awareness of disease control, and increase compliance both in terms of communication with the doctor and general treatment.

Ключевые слова

глюкоза; моніторинг; цукровий діабет; підлітки

glucose; monitoring; diabetes mellitus; adolescents

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.17.6.2022.1527

Вступ

Загальновідомим є те, що цукровий діабет 1-го типу (ЦД1) є серйозним хронічним метаболічним розладом, який часто діагностується у дитинстві та характеризується високим рівнем глюкози в крові внаслідок руйнування β-клітин підшлункової залози [1]. Нещодавні дані Міжнародної діабетичної федерації вказали на те, що щонайменше 500 000 дітей віком від 14 до 18 років у світі мають ЦД1 [2]. Окрім цього, спостерігається зростання захворюваності [3–6] та поширеності [4, 6, 7] ЦД1 серед молоді. Ускладнення ЦД1 включають потенційно небезпечні для життя епізоди діабетичного кетоацидозу, тяжку гіпоглікемію, мікро- та макросудинні ускладнення, специфічні для діабету, а також погіршення психічного здоров’я у дітей та підлітків із діабетом порівняно з тими, хто не має ЦД1 [8]. На сьогодні не існує лікування ЦД1, тому метою терапії є досягнення та підтримка оптимального рівня глюкози, зокрема, за допомогою інсулінотерапії, фізичної активності та дієти [9].

До цього часу щоденний самоконтроль рівня глюкози в крові (СамРГ) був важливим для моніторингу рівня глюкози в крові, безпеки та інформування про доцільність терапевтичних підходів [10]. Дослідження більше ніж 20 000 дітей з ЦД1 вказали на переваги самоконтролю рівня глюкози щодо контролю глікемії. Ці переваги добре встановлені та пов’язані із зниженням глікованого гемоглобіну (HbA1c) [11, 12]. Прокол пальця (капілярний тест на глюкозу) є найпоширенішим методом СамРГ. Однак біль, незручність, страх є загальними перешкодами, призводять до збентеження та стигматизації пацієнтів, що погіршує дотримання СамРГ серед підлітків [13–17].

Саме підлітковий вік є періодом найгіршого контролю глюкози та дотримання рекомендацій щодо терапії ЦД1 [18, 19], а напруження, яке з’являється від необхідності самоконтролю, негативно впливає на якість життя підлітків та їхніх батьків [20]. За результатами досліджень, лише незначна кількість молодих людей відповідає міжнародним рекомендаціям щодо глікемічного контролю (HbA1c < 5,8 ммоль/моль (< 7,5 %)) [21]. На цьому життєвому етапі перешкоди для прихильності до лікування включають серйозні фізичні та когнітивні зміни, збільшення незалежності від харчової поведінки, фізичної активності та інших аспектів способу життя, таких як сон, що збільшує тягар управління ЦД1 [22]. Більшість підлітків із цукровим діабетом 1-го типу не дотримуються рекомендацій щодо СамРГ [19], а проводять СамРГ лише тоді, коли відчувають симптоми низького або високого рівня глюкози в крові. Окрім цього, дослідження вказують на те, що підлітки часто схильні до фальсифікування даних СамРГ [23, 24].

Через це для допомоги пацієнтам, їхнім сім’ям та лікарям, які ведуть підлітка із ЦД1, може бути рекомендована система індивідуального безперервного моніторингу глюкози (ІБМГ). Технологія швидкого моніторингу глюкози, яку ще називають ІБМГ, є точним, безпечним і прийнятним підходом до моніторингу інтерстиціального рівня глюкози у дітей (≥ 4 років) і дорослих [25–27]. Моніторинг надає оновлений інтерстиціальний рівень глюкози, графік ретроспективних даних і прогнозований тренд глюкози в режимі реального часу, коли користувач сканує датчик за допомогою портативного приймача [26]. Згідно з новітніми даними, інтерстиціальне вимірювання глюкози виявилося точнішим порівняно з еталонними значеннями глюкози в капілярній крові [26].

З’являються докази позитивного впливу вимірювання рівня глюкози за допомогою ІБМГ серед підлітків [27–30]. Такий вид моніторингу надає можливість залучити підлітків до лікування ЦД1 шляхом зменшення тягаря їхнього захворювання. Окрім цього, полегшується доступ до даних про рівень глюкози, показники виводяться на новий рівень детальності, що, у свою чергу, дає змогу підліткам приймати більш обґрунтовані рішення щодо менеджменту ЦД1 [31].

Тому, з огляду на все вищезазначене, метою нашого дослідження було вивчити особливості використання індивідуального безперервного моніторингу глюкози у дітей та підлітків.

Матеріали та методи

За дизайном у дослідження увійшли 22 пацієнти (12 підлітків та 10 дітей) віком від 8 до 16 років, які мали встановлений діагноз ЦД1. Дослідження проводилось на базі КНП «ДКДЦ ім. акад. Б.Я. Резніка» ОМР за підтримки кафедри сімейної медицини та поліклінічної терапії Одеського національного медичного університету.

Для досягнення поставленої мети дослідження пацієнти заповнювали низку опитувальників до встановлення системи ІБМГ та під час носіння. Із опитувальників були використані: загальна базова шкала Pediatric Quality of Life Inventory, модуль діабету PedsQL, опитувальник з гіпоглікемії для дорослих II (HFS-II) та опитувальник з оцінки задоволеності лікуванням діабету (DTSQ).

Загальна базова шкала Pediatric Quality of Life Inventory (PedsQL™ 4.0) містить 23 пункти та охоплює низку показників, а саме: 1) фізичне функціонування (8 пунктів); 2) емоційне функціонування (5 пунктів); 3) соціальне функціонування (5 пунктів); 4) функціонування в школі (5 пунктів). Вона була розроблена за допомогою фокус-груп, когнітивних інтерв’ю, попереднього тестування та протоколів розробки вимірювальних випробувань. Використовується п’ятибальна шкала відповідей (0 = ніколи не виникає проблем, 4 = майже завжди виникає проблема). Елементи оцінюються зворотно та лінійно перетворюються на шкалу 0–100 (0 = 100, 1 = 75, 2 = 50, 3 = 25 і 4 = 0) [31, 32].

Останнім застосовувався опитувальник з оцінки задоволеності лікуванням діабету (DTSQ) [35] — анкета складається з двох різних підрозділів. Перший підрозділ оцінює задоволеність лікуванням і складається з шести запитань (Q 1, 4, 5, 6, 7 і 8). Ці шість питань стосуються «задоволення поточним лікуванням», «гнучкості», «зручності», «розуміння діабету», «рекомендувати лікування іншим» і «бажання продовжувати» відповідно. Ці шість запитань показали добру внутрішню послідовність з альфа-балом Кронбаха 0,90. Другий підрозділ складається з двох запитань (Q 2 і 3), які оцінюють навантаження від гіпер- і гіпоглікемії відповідно (нуль означає «ніколи», а шість означає «більшу частину часу»). Задоволеність лікуванням оцінюється як сума балів шести запитань за першим підрозділом (загальний бал 36), причому вищий бал вказує на вищу задоволеність лікуванням.

Для персонального моніторингу рівня глюкози було використано Guardian Connect. Це система безперервного моніторингу глюкози з можливістю управління через смартфон. Робота системи передбачає використання сенсора і трансмітера для зчитування та передачі даних через Bluetooth у смартфон.

У додатку відображаються значення глюкози в режимі реального часу та архівні дані періоду використання. Інтерфейс дозволяє здійснити калібрування сенсора, ввести дані про фізичну активність та харчування протягом дня, вивантажити дані до хмарної бази CareLinkTM Personal. Користувач може відстежити профілі концентрацій глюкози та ідентифікувати епізоди підвищення та зниження рівнів глюкози крові.

Безперервне вимірювання рівня глікемії та вбудований у додаток Guardian Connect штучний інтелект дозволяють спрогнозувати можливі гіпо- або гіперглікемію завчасно — повідомлення надходить за 60 хвилин до настання події. Крім того, у програмі передбачено можливість підключення до системи сповіщення родичів чи опікунів людини з діабетом, що дозволяє запобігти кризовим ситуаціям та контролювати стан близької людини.

Усі пацієнти та їхні батьки були поінформовані щодо суті клінічного дослідження та остаточно зараховувались до групи тільки після підписання інформованої згоди на участь у дослідженні.

Статистичний аналіз проводився відповідно до загальноприйнятих методик варіаційної статистики. Вірогідність оцінювали за t-критерієм Стьюдента. Відмінності визнавали суттєвими при рівні значимості р ≤ 0,05. Кореляційний зв’язок встановлювався за допомогою коефіцієнта кореляції Спірмена.

Результати та обговорення

У дослідженні брали участь 22 пацієнти із встановленим діагнозом ЦД1, середній вік яких становив 13,56 ± 0,58 року. Розподіл згідно зі статтю: дівчат 12 (54,55 %), хлопців 10 (45,45 %). Середній стаж захворювання становив 3,15 ± 0,41 року.

Усім учасникам дослідження було запропоновано використовувати ІБМГ щонайменше впродовж 4–6 тижнів. Встановлення та зняття сенсора відбувалось в умовах медичного закладу, та весь період, коли дитина носила ІБМГ, з родиною проводились онлайн- або офлайн-консультації щодо питань, які виникли.

Пацієнти до встановлення системи ІБМГ та під час носіння заповнювали опитувальники. Першим із них була шкала Pediatric Quality of Life Inventory (рис. 1).

З рис. 1 видно, що пацієнти до встановлення системи ІБМГ мали середні показники щодо емоційного, соціального та рольового функціонування. Було відмічено, що дані показники вірогідно підвищилися у відповідь на використання ІБМГ (р < 0,05; р < 0,05; р < 0,05 відповідно), тоді як показник фізичного функціонування не набув вірогідних змін у відповідь на використання ІБМГ (р > 0,05).

Оцінки задоволеності лікуванням діабету (за DTSQ) також було розглянуто у динаміці використання ІБМГ.

На рис. 2 видно, що в більшості пацієнтів під час використання ІБМГ покращилися показники щодо задоволеності лікуванням діабету, а саме: «задоволення поточним лікуванням» (р < 0,05), «зручність» (р < 0,05), показник «розуміння діабету» збільшився найвагоміше (р < 0,001), «рекомендувати лікування іншим» (р < 0,05) та «бажання продовжувати» (р < 0,05). Лише один показник залишився більш-менш сталим, а саме «гнучкість» (р > 0,05).

Разом із цим нами не було встановлено суттєвої кореляції між рівнем HbA1c та загальною оцінкою за DTSQ (ρ = 0,13; р > 0,05). Це вказує на те, що задоволеність лікуванням не обов’язково пов’язана з контролем глікемії.

При встановленні системи ІБМГ пацієнти набули більшого інтересу щодо контролю захворювання, пацієнти наочно почали бачити та розуміти відповідь організму на зміни глюкози крові (рис. 3).

На рис. 3 видно, що пацієнти та лікар за допомогою ІБМГ можуть більш наочно бачити коливання рівня глюкози впродовж доби. Окрім цього, за допомогою ІБМГ пацієнт бачить епізоди гіпер- та гіпоглікемії та вчасно може реагувати на зміни. Сам пацієнт, його родичі та, за бажанням, лікар можуть у режимі онлайн відстежувати рівень глюкози. Також на телефон пацієнта та родичів приходять сповіщення у разі критичних змін.

Було встановлено, що діти, які раніше використовували ІБМГ, були більш комплаєнтні щодо подальшого використання ІБМГ (р < 0,05). Із найбільш частих недоліків щодо використання ІБМГ діти та їхні батьки називали: дискомфорт від сенсора (62,19 %), необхідність калібровки, тобто вимірювання рівня глюкози за допомогою портативного глюкометра (58,61 %), стигматизацію дитини, яка носить сенсор, з боку оточуючих (47,83 %).

Окрім цього, нами було встановлено, що є кореляційний зв’язок між прихильністю до використання ІБМГ та віком пацієнтів, а саме: чим раніше починали використовувати ІБМГ, тим кращий комплаєнс мали пацієнти (ρ = 0,81).

На нашу думку, використання ІБМГ є доцільним та може бути рекомендованим пацієнтам як із уперше встановленим діагнозом ЦД1, так і зі стажем захворювання для оптимізації терапії, покращення обізнаності пацієнта щодо контролю захворювання та підвищення комплаєнсу як у спілкування із лікарем, так і до лікування взагалі.

Висновки

1. ІБМГ є новітнім засобом контролю ЦД1 у повсякденному житті підлітка.

2. У пацієнтів відзначена позитивна динаміка під час використання ІБМГ щодо емоційного, соціального та рольового функціонування за шкалою Pediatric Quality of Life Inventory (р < 0,05; р < 0,05; р < 0,05 відповідно).

3. Нами не було встановлено суттєвої кореляції між рівнем HbA1c та загальною оцінкою за DTSQ (ρ = 0,13; р > 0,05). Це вказує на те, що задоволеність лікуванням не обов’язково пов’язана з контролем глікемії.

4. Нами було встановлено, що є кореляційний зв’язок між прихильністю до використання ІБМГ та віком пацієнтів, а саме: чим раніше починали використовувати ІБМГ, тим кращій комплаєнс мали пацієнти (ρ = 0,81).

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.

Отримано/Received 07.09.2022

Рецензовано/Revised 20.09.2022

Прийнято до друку/Accepted 28.09.2022

Список литературы

Mayer-Davis E.J., Kahkoska A.R., Jefferies C., et al. ISPAD clinical practice consensus guidelines 2018: definition, epidemiology and classification of diabetes in children and adolescents. Pediatric Diabetes. 2018. Vol. 19 (Suppl. 27). P. 7-19. DOI: 10.1111/pedi.12773.
Ogurtsova K., da Rocha Fernandes J., Huang Y., et al. IDF diabetes atlas: global estimates for the prevalence of diabetes for 2015 and 2040. Diabetes Research аnd Clinical Practice. 2017. Vol. 128. P. 40-50. DOI: 10.1016/j.diabres.2017.03.024.
Campbell-Stokes P., Taylor B. Prospective incidence study of diabetes mellitus in New Zealand children aged 0 to 14 years. Diabetologia. 2005. Vol. 48. № 4. P. 643-648. DOI: 10.1007/s00125-005-1697-3.
Fox D.A., Islam N., Sutherland J., Reimer K., Amed S. Type 1 diabetes incidence and prevalence trends in a cohort of Canadian children and youth. Pediatric Diabetes. 2018. Vol. 19. № 3. P. 501-505. DOI: 10.1111/pedi.12566.
Bendas A., Rothe U., Kiess W., et al. Trends in incidence rates during 1999–2008 and prevalence in 2008 of childhood type 1 diabetes mellitus in Germany — model-based National Estimates. PLoS One. 2015. Vol. 10. № 7. P. e0123716. DOI: 10.1371/journal.pone.0132716.
Fazeli Farsani S., Souverein P.C., van der Vorst M.M., Knibbe C.A., Herings R.M., de Boer A., Mantel-Teeuwisse A.K. Increasing trends in the incidence and prevalence rates of type 1 diabetes among children and adolescents in the Netherlands. Pediatric Diabetes. 2016. Vol. 17. № 1. P. 44-52. DOI: 10.1111/pedi.12232.
Dabelea D., Mayer-Davis E.J., Saydah S., et al. Prevalence of type 1 and type 2 diabetes among children and adolescents from 2001 to 2009. JAMA. 2014. Vol. 311. № 17. P. 1778-86. DOI: 10.1001/jama.2014.3201.
Reynolds K.A., Helgeson V. Children with diabetes compared to peers: depressed? Distressed? A meta-analytic review. Annals of behavioral medicine. 2011. Vol. 42. № 1. P. 29-41. DOI: 10.1007/s12160-011-9262-4.
Hood K.K., Peterson C.M., Rohan J.M., Drotar D. Association between adherence and glycemic control in pediatric type 1 diabetes: a meta-analysis. Pediatrics. 2009. Vol. 124. № 6. P. e1171-e1179. DOI: 10.1542/peds.2009-0207.
Rewers M., Pihoker C., Donaghue K., Hanas R., Swift P., Klingensmith G.J. Assessment and monitoring of glycemic control in children and adolescents with diabetes. Pediatric Diabetes. 2009. Vol. 10 (Suppl. 12). P. 71-81. DOI: 10.1111/j.1399-5448.2009.00582.x.
Miller K.M., Beck R.W., Bergenstal R.M., et al. Evidence of a strong association between frequency of self-monitoring of blood glucose and hemoglobin A1c levels in T1D exchange clinic registry participants. Diabetes Care. 2013. Vol. 36. № 7. P. 2009-2014. DOI: 10.2337/dc12-1770.
Ziegler R., Heidtmann B., Hilgard D., Hofer S., Rosenbauer J., Holl R. Frequency of SMBG correlates with HbA1c and acute complications in children and adolescents with type 1 diabetes. Pediatric Diabetes. 2011. Vol. 12. № 1. P. 11-17. DOI: 10.1111/j.1399-5448.2010.00650.x.
Davidson M., Penney E.D., Muller B., Grey M. Stressors and self-care challenges faced by adolescents living with type 1 diabetes. Applied Nursing Research. 2004. Vol. 17. № 2. P. 72-80. DOI: 10.1016/j.apnr.2004.02.006.
Hains A.A., Berlin K.S., Davies W.H., Parton E.A., Alemzadeh R. Attributions of adolescents with type 1 diabetes in social situations: relationship with expected adherence, diabetes stress, and metabolic control. Diabetes Care. 2006. Vol. 29. № 4. P. 818-822.
Borus J.S., Laffel L. Adherence challenges in the management of type 1 diabetes in adolescents: prevention and intervention. Curr. Opin. Pediatr. 2010. Vol. 22. № 4. P. 405-411. DOI: 10.1097/MOP.0b013e32833a46a7.
Carroll A.E., Downs S.M., Marrero D.G. What adolescents with type I diabetes and their parents want from testing technology: a qualitative study. Comput. Inform. Nurs. 2007. Vol. 25. № 1. P. 23-29. DOI: 10.1097/00024665-200701000-00009.
Dickinson J.K., O’Reilly M.M. The lived experience of adolescent females with type 1 diabetes. Diabetes Educ. 2004. Vol. 30. № 1. P. 99-107. DOI: 10.1177/014572170403000117.
Miller K.M., Foster N.C., Beck R.W., et al. Current state of type 1 diabetes treatment in the US: updated data from the T1D exchange clinic registry. Diabetes Care. 2015. Vol. 38. № 6. P. 971-978. DOI: 10.2337/dc15-0078.
Westen S.C., Warnick J.L., Albanese-O’Neill A., et al. Objectively measured adherence in adolescents with type 1 diabetes on multiple daily injections and insulin pump therapy. J. Pediatr. Psychol. 2019 . Vol. 44. № 1. P. 21-31. DOI: 10.1093/jpepsy/jsy064.
Saoji N., Palta M., Young H., et al. The relationship of type 1 diabetes self-management barriers to child and parent quality of life: a US cross-sectional study. Diabet. Med. 2018. Vol. 35. № 11. P. 1523-1530. DOI: 10.1111/dme.13760.
Foster N.C., Beck R.W., Miller K.M., et al. State of type 1 diabetes management and outcomes from the T1D Exchange in 2016–2018. Diabetes Technol. Ther. 2019. Vol. 21. № 2. P. 66-72. DOI: 10.1089/dia.2018.0384.
Datye K.A., Moore D.J., Russell W.E., Jaser S.S. A review of adolescent adherence in type 1 diabetes and the untapped potential of diabetes providers to improve outcomes. Curr. Diab. Rep. 2015. Vol. 15. № 8. P. 621. DOI: 10.1007/s11892-015-0621-6.
Blackwell M., Tomlinson P.A., Rayns J., et al. Exploring the motivations behind misreporting self-measured blood glucose in adolescents with type 1 diabetes — a qualitative study. J Diab. Metab Disord. 2016. Vol. 15, № 1. P. 16. DOI: 10.1186/s40200-016-0238-6.
Blackwell M., Wheeler B.J. Clinical review: the misreporting of logbook, download, and verbal self-measured blood glucose in adults and children with type I diabetes. Acta Diabetol. 2017. Vol. 54. № 1. P. 1-8. DOI: 10.1007/s00592-016-0907-4.
Edge J., Acerini C., Campbell F., et al. An alternative sensor-based method for glucose monitoring in children and young people with diabetes. Arch. Dis. Child. 2017. Vol. 102. № 6. P. 543-549. DOI: 10.1136/archdischild-2016-311530.
Bailey T., Bode B.W., Christiansen M.P., et al. The performance and usability of a factory-calibrated flash glucose monitoring system. Diabetes Technol. Ther. 2015. Vol. 17. № 11. P. 787-794. DOI: 10.1089/dia.2014.0378.
Campbell F., Bolinder J. FreeStyle Libre™ use for self-management of diabetes in teenagers and young adults. Diabetes. 2018. Vol. 67 (Suppl. 1). P. 158-LB.
Campbell F.M., Murphy N.P., Stewart C., et al. Outcomes of using flash glucose monitoring technology by children and young people with type 1 diabetes in a single arm study. Pediatr. Diabetes. 2018. Vol. 19. № 7. P. 1294-1301.
Bolinder J., Antuna R., Geelhoed-Duijvestijn P., Kröger J., Weitgasser R. Novel glucose-sensing technology and hypoglycaemia in type 1 diabetes: a multicentre, non-masked, randomised controlled trial. Lancet. 2016. Vol. 388. № 10057. P. 2254-2263. DOI: 10.1016/S0140-6736(16)31535-5.
de Bock M., Rossborough J., Siafarikas A., et al. Insulin pump therapy in adolescents with very poor glycemic control during a 12-month cohort trial. J. Diabetes Sci. Technol. 2018. Vol. 12. № 5. P. 1080-1081. DOI: 10.1177/1932296818769338.
Varni J.W., Seid M., Rode C.A. The PedsQL™: measurement model for the pediatric quality of life inventory. Med. Care. 1999. Vol. 37. № 2. P. 126-139. DOI: 10.1097/00005650-199902000-00003.
Varni J.W., Seid M., Kurtin P.S. PedsQL™ 4.0: reliability and validity of the pediatric quality of life inventory™ version 4.0 generic Core scales in healthy and patient populations. Med. Care. 2001. Vol. 39. № 8. P. 800-812. DOI: 10.1097/00005650-200108000-00006.
Cox D.J., Irvine A., Gonder-Frederick L., et al. Fear of hypoglycemia: quantification, validation, and utilization. Diabetes Care. 1987. Vol. 10. № 5. P. 617-621. DOI: 10.2337/diacare.10.5.617.
Gonder-Frederick L., Nyer M., Shepard J.A., Vajda K., Clarke W. Assessing fear of hypoglycemia in children with type 1 diabetes and their parents. Diabetes Manag. 2011. Vol. 1. № 6. P. 627-639. DOI: 10.2217/DMT.11.60.
Bradley C. Diabetes treatment satisfaction questionnaire. Handbook of psychology and diabetes: a guide to psychological measurement in diabetes research and practice. Еd. C. Bradley. Chur: Harwood Academic Publishers, 1994. P. 111-132.