Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Мобильная версия

Регистрация Забыли пароль?

Журнал «Почки» Том 12, №1, 2023

Вернуться к номеру

Використання препарату ритуксимаб у педіатричній нефрологічній практиці

Використання препарату ритуксимаб у педіатричній нефрологічній практиці

Авторы: Лагодич Є.К.
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна

Рубрики: Нефрология

Разделы: Клинические исследования

Версия для печати


Резюме

Матеріали та методи. У статті наведені результати аналізу історій хвороби 16 дітей із гломерулопатіями, які отримували лікування ритуксимабом згідно зі встановленими діагнозами. Вік дітей від 5 до 18 років, розподіл за статтю — 5 хлопчиків (31,3 %), 11 дівчаток (68,8 %). 12 дітей (75 %) отримували ритуксимаб з приводу часто рецидивуючого/стероїдзалежного нефротичного синдрому (FRNS/SDNS) та 4 дитини (25 %) — з приводу вовчакового нефриту. Результати. У деяких випадках ритуксимаб призначався на фоні прийому per os глюкокортикоїдів. Під час введення ритуксимабу використовувався протокол, у якому передбачено попереднє введення метилпреднізолону у дозі 1 мг/кг або гідрокортизону 100 мг, з подальшим введенням ритуксимабу у дозі 15 мг/кг зі швидкістю приблизно 50 мл/годину за допомогою інфузомату, попередньо розведеного фізіологічним розчином 1 мг/мл, з постійним моніторингом за станом дитини. Частота інфузій ритуксимабу була як мінімум двічі з інтервалом у два тижні. За потреби, після контролю рівня CD20 у сироватці крові, за наявності будь-якої кількості клітин або при збереженні активного процесу ритуксимаб вводився повторно через 6 міс. після останнього введення. У дні лікування ритуксимабом діти, які отримували глюкокортикоїди per os, їх не отримували, але наступного дня після інфузії прийом стероїдів per os продовжувався в тій самій дозі. 9 дітей отримували супроводжувальну терапію per os інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у ренопротективній дозі, яка не відмінялась у дні проведення інфузії ритуксимабу. Під час введення ритуксимабу у 2 дітей відмічались побічні реакції у вигляді зниження артеріального тиску і тахікардії, які зазвичай виникали на тлі збільшення швидкості введення і після припинення інфузії та подальшого зменшення її швидкості усувалися. У всіх інших дітей переносимість ритуксимабу була доброю. Проводилась оцінка ефективності терапії ритуксимабом за рівнем протеїнурії, який на початку лікування становив у середньому 4,0 г/л, а після введення ритуксимабу — 0,5 г/л. Висновки. На сьогодні, в умовах військового стану в Україні та обмежених ресурсів, використання ритуксимабу відкриває нові можливості у лікуванні нефрологічної патології у дітей, виступаючи альтернативою тривалого використання глюкокортикоїдів, спрощуючи лікування та знижуючи кількість побічних дій, особливо у дітей з FRNS/SDNS та при патологія-опосередкованих АТ (вовчаковий нефрит). Але важливо додержуватись протоколу введення ритуксимабу та особливо швидкості введення через часті побічні інфузійні реакції.

Materials and methods. The article presents the data on the analysis of case histories in 16 children with glomerulopathies who received treatment with rituximab in accordance with the diagnoses. Age of patients was 5 to 18 years, distribution by sex — 5 boys (31.3 %), 11 girls (68.8 %). Twelve children (75 %) received rituximab for frequently relapsing/steroid-dependent nephrotic syndrome (FRNS/SDNS) and 4 (25 %) children for lupus nephritis. Results. In some cases, rituximab was prescribed against the background of glucocorticoids per os. Rituximab therapy followed a protocol with pre-administration of 1 mg/kg methylprednisolone or 100 mg hydrocortisone, followed by 15 mg/kg rituximab at a rate of approximately 50 ml/h using an infusion pump, which had previously been diluted with saline 1 mg/ml, with constant monitoring of the child’s condition. Rituximab was administered at least twice, two weeks apart. If necessary, after monitoring the level of CD20 in the blood serum, and in the presence of any number of cells or the preservation of the activity of the process, rituximab was administered again 6 months after the last injection. During treatment with rituximab, children who received glucocorticoids per os did not receive them, and the next day after the infusion they continued to receive them at the same dose. Nine children received concomitant therapy per os with an angiotensin-converting enzyme inhibitor at a renoprotective dose, which was not canceled on the days of ritu­ximab infusion. During the administration of rituximab, two children reported adverse reactions in the form of a decreased blood pressure and tachycardia, which most likely occurred against the background of an increased rate of administration, and after stopping the infusion and a subsequent decrease in its rate, they disappeared. All other children tolerated rituximab well. The effectiveness of rituximab therapy was evaluated by the level of proteinuria, which at the baseline averaged 4.0 g/l, and after rituximab infusion, it averaged 0.5 g/l. Conclusions. Today, in the conditions of martial law in Ukraine and limited resources, the use of rituximab opens new opportunities in the treatment of nephrological pathology in children, acting as an alternative to the long-term use of glucocorticoids, simplifying treatment and reducing the number of side effects, especially in children with FRNS/SDNS and pathology-mediated AT (lupus nephritis). However, it is important to adhere to the protocol for rituximab administration and especially the rate of administration due to frequent adverse infusion reactions.


Ключевые слова

ритуксимаб; дитяча нефрологія; нефротичний синдром; вовчаковий нефрит

rituximab; pediatric nephrology; nephrotic syndrome; lupus nephritis

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2307-1257.12.1.2023.392

Вступ

Ритуксимаб (RTX) являє собою химерне (миша/людина) моноклональне антитіло зі здатністю виснажувати популяції В-клітин шляхом націлювання на антиген CD20, що експресується на клітинній поверхні. Препарат затверджений для медичного використання в 1997 році в онкології, спочатку при В-клітинній лімфомі та посттрансплантаційних лімфопроліферативних захворюваннях, що передувало його поточному застосуванню в різних галузях медицини, де він став одним із найбезпечніших та найефективніших методів лікування на основі антитіл.
Останнім часом RTX частіше стали застосовувати у дітей з різними захворюваннями нирок, включно з вовчаковим нефритом, васкулітом, асоційованим з антинейтрофільними цитоплазматичними антитілами, при нефротичному синдромі (НС) і за різних сценаріїв до та після трансплантації нирки [1–3].
Мета: оцінити ефективність та безпеку застосування RTX у дітей на прикладі 16 клінічних випадків.

Матеріали та методи

16 дітей віком 5–18 років із гломерулопатіями отримували лікування ритуксимабом згідно зі встановленими діагнозами. Ретроспективне дослідження оцінювало дані за дизайном РОЕМ (Patient-Oriented Evidence that Matters). 
Проаналізовано статті з інформацією щодо RTX на ресурсах PubMed, Sage journal, BMC, NIH і наведено досвід використання RTX у дітей з нефрологічною патологією в Україні.

Результати та обговорення

Проаналізовано 16 історій хвороби дітей, яким проводилось в/в введення RTX у зв’язку з прогресуючим перебігом нефрологічної патології, віком від 5 до 18 років. Розподіл за статтю: 5 хлопчиків (31,3 %), 11 дівчаток (68,8 %). 12 дітей (75 %) отримували RTX з приводу часто рецидивуючого/стероїдзалежного нефротичного синдрому (FRNS/SDNS) та 4 (25 %) дитини — з приводу вовчакового нефриту (табл. 1).
У деяких випадках RTX призначався на фоні прийому per os глюкокортикоїдів. Під час введення RTX використовувався протокол, у якому передбачено попереднє введення метилпреднізолону у дозі 1 мг/кг або гідрокортизону 100 мг, з подальшим введенням RTX у дозі 15 мг/кг зі швидкістю приблизно 50 мл/годину за допомогою інфузомату, попередньо розведеного фізіол–огічним розчином 1 мг/мл, з постійним моніторингом стану дитини [4]. RTX вводився як мінімум двічі з інтервалом у два тижні. За потреби, після контролю рівня CD20 у сироватці крові, за наявності будь-якої кількості клітин або при збереженні активного процесу RTX вводився повторно через 6 міс. після останнього введення [5]. У дні лікування RTX діти, які отримували стероїди per os, їх не отримували, але наступного дня після інфузії прийом глюкокортикоїдів per os продовжувався в тій самій дозі. Деякі діти отримували супроводжувальну терапію per os інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у ренопротективній дозі, яка не відмінялась у дні введення RTX.
У двох дітей відмічались побічні реакції на введення RTX у вигляді зниження артеріального тиску і тахікардії, які зазвичай виникали на тлі збільшення швидкості введення і після припинення інфузії та подальшого зменшення її швидкості усувалися [4, 6]. У всіх інших дітей переносимість RTX була доброю. 
Ефективність терапії RTX оцінювалась за рівнем протеїнурії, який на початку лікування становив у середньому 4,0 г/л, а після введення RTX — 0,5 г/л (табл. 1).
Важливим практичним аспектом є застосування ритуксимабу у дітей з нефротичним синдромом та люпус-нефритом в умовах обмежених ресурсів за військового стану в Україні. Введення ритуксимабу фактично виступає альтернативою тривалого прийому глюкокортикоїдів. Таким чином, спрощується лікування, зменшується кількість побічних дій та підвищується ефективність терапії, забезпечуючи безрецидивний перебіг, а лікар може впевнено контролювати виконання своїх призначень з огляду на те, що інфузія проводиться під контролем дитячого нефролога і діє 6–8 місяців.
RTX є химерним імуноглобуліновим антитілом IgG1 каппа-типу, яке індукує лізис В-клітин. Він складається з константної послідовності людини (ділянка Fc) та варіабельної послідовності анти-CD20 миші (ділянка Fab) (рис. 1А).
Він зв’язується безпосередньо з антигеном CD20, який являє собою неглікозильований тетразв’язуючий фосфопротеїн, вбудований у клітинну мембрану, обмежений клітинами лінії В-клітин, включно з пре-В-клітинами, клітинами пам’яті та В-лімфоцитами, що виявлені в таких тканинах, як біла пульпа селезінки та лімфатичні вузли. У здорових плазматичних клітинах, про-В-клітинах чи інших нормальних тканинах цей специфічний антиген відсутній. Після зв’язування з RTX CD20 транслокується в ліпідні рафти, де він передає сигнали через тирозинкінази, мітоген-активовані протеїнкінази і фосфоліпазу Cγ, опосередковуючи інгібування росту В-клітин або індукуючи апоптоз [2].
Механізм дії RTX реалізується за допомогою кількох шляхів, які дозволяють йому бути корисним при широкому спектрі захворювань нирок:
— виснаження В-клітин;
— непряма/пряма дія на Т-клітини;
— пряма дія на подоцити.
Виснаження В-клітин відбувається шляхом:
— антитілозалежної клітинно-опосередкованої цитотоксичності (ADCC). Антитіло RTX зв’язується із рецептором CD20 через свою частину Fab, відкриваючи свою ділянку Fc для ефекторних клітин, як-от природні клітини-кілери, макрофаги та нейтрофіли (рис. 1Б) [7, 8];
— комплементзалежної цитотоксичності (CDC). Подібно до ADCC, В-клітинні лімфоцити утворюють комплекси з антитілом RTX та активують каскад комплементу, що призводить до формування мембраноатакуючого комплексу, який викликає лізис клітин [7, 8];
— прямого впливу на аномальні В-клітинні лімфоцити. Механізм прямої дії RTX на аномальні В-клітинні лімфоцити до кінця не зрозумілий. Щойно комплекс сформований, уражена клітина може безпосередньо зазнати апоптозу, інгібування проліферації та зміни клітинного циклу [1, 8].
Виснаження В-клітин, ймовірно, знижує вироблення аномальних автореактивних антитіл, що пояснює позитивний ефект RTX при різних автоімунних нефрологічних захворюваннях [2].
Вплив на Т-клітинні лімфоцити
Оскільки В-клітини продукують костимулюючі сигнали після активації Т-клітин та цитокінів, які модулюють диференціювання Т-клітин, виснаження В-клітин може бути корисним при порушеннях, опосередкованих Т-клітинами. Крім того, деякі Т-клітини можуть мати рецептори CD20, що забезпечують пряму дію RTX [9].
Пряма дія ритуксимабу на подоцити
Було показано, що RTX зв’язується із сфінгомієлін-фосфодіестеразною кислотоподібною 3b (SMPDL-3b) на поверхні подоцитів, що регулює активність кислотної сфінгомієлінази та запобігає руйнуванню актинового цитоскелета та апоптозу подоцитів [10].

Використання ритуксимабу (RTX) у дитячій нефрології 

Нефротичний синдром
Позитивний ефект RTX для педіатричного НС був виявлений випадково, коли дитині з часто рецидивуючим/стероїдзалежним НС (FRNS/SDNS) вводили RTX з приводу ідіопатичної тромбоцитопенічної пурпури. Поряд із підвищенням кількості тромбоцитів також відзначалася стійка ремісія НС [11].
На сьогодні, хоча механізми терапевтичних ефектів RTX залишаються незрозумілими, він став важливим інструментом в арсеналі дитячого нефролога. Протеїнурія при НС може бути обумовлена ще не розпізнаним фактором(-ами) проникності Т-клітинного цитокіну, і, як зазначено вище, це можна модулювати за допомогою виснаження В-клітин під дією RTX. Також, як сказано раніше, RTX має пряму стабілізуючу дію на подоцити [10, 12, 13].
За статистичними даними відомо, що у 50 % дітей з НС розвивається FRNS/SDNS, і їм потрібні стероїдзберігаючі препарати, як-от циклофосфамід, мікофенолату мофетил (MMF) та інгібітори кальциневрину (CNI)— такролімус або циклоспорин [14]. Тому вивченню дії RTX при НС приділяється велика увага в педіатричних дослідженнях, де він продемонстрував значний стероїдзберігаючий та CNI-зберігаючий потенціал серед FRNS/SDNS [15–20]. У публікації M. Kallash та співавт. щодо FRNS/SDNS було показано, що застосування RTX приводить до середньої ремісії тривалістю 12–20 тижнів, зниження частоти рецидивів та зменшення або відміни кортикостероїдів та інших імунодепресантів [21]. Також у нещодавньому дослідженні було продемонстровано його значний стероїдзберігаючий ефект, що поліпшує параметри зростання та ожиріння [22].
Васкуліт
Вважається, що порушення імунної системи та вироблення антитіл відіграють важливу роль як при асоційованому з антинейтрофільними цитоплазматичними антитілами (ANCA) васкуліті (AAV), включно з гранулематозом з поліангіїтом (GPA), еозинофільним гранулематозом з поліангіїтом (EGPA) та мікроскопічним поліангіїтом (MPA), так і при люпус-нефриті, тому ефект RTX щодо виснаження В-лімфоцитів, швидше за все, є позитивним в лікуванні цих патологій [2, 23].
Однак дослідження із використання RTX при вищезазначених нозологічних формах у педіатричних пацієнтів є обмеженими.
Marks і співавт. перші опублікували дослідження щодо успішно пролікованих дітей з люпус-нефритом, дійшовши висновку, що близько 50 % пацієнтів переходять у повну ремісію [24]. Basu і співавт. провели порівняльне дослідження у пацієнтів з люпус-нефритом, що розпочався в дитячому віці, які отримували RTX, MMF або циклофосфамід разом з пероральним преднізолоном, і відзначили, що у пацієнтів, які отримували RTX, період без загострень був значно довшим, ніж у пацієнтів, які отримували ММФ та циклофосфамід. Автори дійшли висновку щодо більш високої ефективності та середньої безпеки RTX порівняно з ММФ або циклофосфамідом у дітей з люпус-нефритом [25].
Введення та дозування ритуксимабу
Перед призначенням введення RTX рекомендовано виключення гепатиту В, туберкульозу та визначення вакцинального статусу пацієнта з дотриманням чинних рекомендацій з імунізації, вакцинацію слід завершити не менше ніж за 4 тижні до початку введення ритуксимабу [2, 14].
Звичайно за 30 хв до введення RTX дітям проводиться премедикація: хлорфенаміном або гідроксизином (0,5–1 мг/кг per os, максимально 100 мг), в/в метилпреднізолоном (1 мг/кг, максимально 50 мг), парацетамолом per os (10–15 мг/кг, максимально 1 г) та ондасетроном (0,15 мг/кг per os або в/в, максимально 8 мг) [2].
RTX призначається у дозі 375 мг/м2 на інфузію, від 1 до 4 введень, на сьогодні немає чітких рекомендацій щодо кількості введень RTX у дітей при нефрологічній патології [27].
RTX розбавляють до 1–4 мг/мл у 0,9% розчині хлориду натрію і вводять спочатку зі швидкістю приблизно 1 мл/кг/годину (максимум 50 мл/годину), яку збільшують щогодини на 1 мл/кг при ретельному моніторингу будь-яких небажаних явищ [2].
При проведенні нещодавнього міжнародного багатоцентрового дослідження за участю 511 дітей від 1–18 років з тяжким перебігом SDNS/FRNS, які отримували RTX у трьох дозуваннях — низькому (375 мг/м2), середньому (375 мг/м2 × 2) та високому (375 мг/м2 × 3–4), разом з підтримуючою імуносупресивною терапією (одночасний прийом кортикостероїдів, MMF або CNI при першому рецидиві або протягом 6 міс. після лікування ритуксимабом) або без неї, з подальшим спостереженням за дітьми протягом 18 міс. та більше, було отримано результати, що діти, яким уводили низькі дози RTX без підтримуючої імуносупресії, мали найменший безрецидивний період. Отже, як доза RTX, так і підтримуюча імуносупресія мали важливий вплив на результати лікування [28].
Клінічні рекомендації IPNA з діагностики та лікування дітей із стероїдрезистентним нефротичним синдомом (SRNS) пропонують призначати ко-тримоксазол усім дітям після введення RTX на період від 3 до 6 міс., залежно від відновлення В-клітин та супутнього імуносупресивного лікування, для антибіотикопрофілактики розвитку пневмоцистної пневмонії [29].
Можливі побічні ефекти
Більшість досліджень з використання RTX у педіатричній практиці показали достатній профіль безпеки.
Згідно з інструкцією до RTX найчастішим побічним явищем можуть бути інфузійні реакції (симптоми, подібні до анафілаксії, лихоманка, озноб, висип, ангіоневротичний набряк, задишка та гіпотензія), що зазвичай виникають протягом 30–120 хв після початку введення і корегуються зниженням швидкості інфузії або її припиненням. Ризик інфузійних реакцій значно знижується під час послідовних інфузій.
До інших можливих побічних ефектів належить головний біль, запаморочення, гіпертонія, інфаркт міокарда, шлуночкова тахікардія, мерехтлива аритмія, кашель, бронхоспазм, облітеруючий бронхіоліт, нудота, блювання, болі в животі, підвищення рівня АЛТ, порушення електролітного складу крові, периферичні набряки, гіпогаммаглобулінемія, лейкопенія, тромбоцитопенія та нейтропенія [30].
При довгостроковому спостереженні за пацієнтами після введення RTX дослідники не відмічали значних побічних ефектів [31].

Висновки

Використання RTX відкрило нові можливості у лікуванні нефрологічної патології у дітей, особливо при SDNS/FRNS та при патологія-опосередкованих АТ (AAV, вовчаковий нефрит).
З огляду на побічні явища у вигляді інфузійних реакцій, що виникають найчастіше, важливо дотримуватись рекомендованої швидкості інфузії та проводити постійний моніторинг стану дитини під час введення RTX.
Незважаючи на високу ефективність RTX при нефрологічній патології у дітей, необхідно проводити подальші дослідження щодо оптимальної частоти повторних доз при нефрологічній патології та довгострокових ефектів після введення RTX.
Конфлікт інтересів. Автор заявляє про відсутність конфлікту інтересів та власної фінансової зацікавленості при підготовці даної статті.
Подяка. Автор висловлює подяку завідувачу кафедри нефрології та нирково-замісної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, д.м.н., професору Д.Д. Іванову, асистентці кафедри нефрології та екстракорпоральних технологій НМУ ім. О.О. Богомольця І.М. Завальній, д.м.н, завідувачці кафедри пропедевтики дитячих хвороб та педіатрії № 2 професорці Л.І. Вакуленко за надану інформацію про використання ритуксимабу у дітей.
 
Отримано/Received 10.01.2023
Рецензовано/Revised 25.01.2023
Прийнято до друку/Accepted 30.01.2023

Список литературы

  1. Bosch X., Ramos-Casals M., Khamashta M.A. Drugs Targe–ting B-Cells in Autoimmune Diseases. Springer Science & Business Media, 2013. Р. 1-4. Archived from the original on 5 November 2017.
  2. Sinha R., Agrawal N., Xue Y., et al. Use of rituximab in pae–diatric nephrology. Archives of Disease in Childhood. 2021. 106. 1058-1065.
  3. Salles G., Barrett M., Foà R., et al. Rituximab in B-cell hematologic malignancies: a review of 20 years of clinical experience. Adv. Ther. 2017. 34. 2232-73. 10.1007/s12325-017-0612-x. 
  4. Вакуленко Л.І., Литвинова О.М., Посмітюха І.В. Застосування ритуксимабу в лікуванні дітей з нефротичним синдромом. Нирки. 2022. № 11(2). DOI: 10.22141/2307-1257.11.2.2022.365.
  5. Іванов Д.Д., Дядик О.О., Ротова С.О., Іванова М.Д. 10-річний особистий досвід застосування ритуксимабу в нефрологічних пацієнтів. Нирки. 2020. № 9(2). С. 99-104. DOI: 10.22141/2307-1257.9.2.2020.203409.
  6. Іванов Д.Д., Завальна І.М. Інфузійні реакції на введення ритуксимабу: алгоритм дій. Нирки. 2022. № 1. С. 49-53.
  7. Wang W., Erbe A.K., Hank J.A. Nk cell-mediated antibody-dependent cellular cytotoxicity in cancer immunotherapy. Front. Immunol. 2015. 6. 368. 10.3389/fimmu.2015.00368. 
  8. Weiner G.J. Rituximab: mechanism of action. Semin. Hematol. 2010. 47. 115-23. 10.1053/j.seminhematol.2010.01.011.
  9. Mélet J., Mulleman D., Goupille P., et al. Rituximab-Induced T cell depletion in patients with rheumatoid arthritis: association with clinical response. Arthritis Rheum. 2013. 65. 2783-90. 10.1002/art.38107. 
  10. Fornoni A., Sageshima J., Wei C., et al. Rituximab targets podocytes in recurrent focal segmental glomerulosclerosis. Sci. Transl. Med 2011. 3. 85ra46. 10.1126/scitranslmed.3002231. 
  11. Benz K., Dötsch J., Rascher W., et al. Change of the course of steroid-dependent nephrotic syndrome after rituximab therapy. Pediatr. Nephrol. 2004. 19. 794-7. 10.1007/s00467-004-1434-z. 
  12. Wei C., Trachtman H., Li J., et al. Circulating suPAR in two cohorts of primary FSGS. J. Am. Soc. Nephrol. 2012. 23. 2051-9. 10.1681/ASN.2012030302. 
  13. Wang C.-S., Liverman R.S., Garro R., et al. Ofatumumab for the treatment of childhood nephrotic syndrome. Pediatr. Nephrol. 2017. 32. 835-41. 10.1007/s00467-017-3621-8. 
  14. Trautmann A., Vivarelli M., Samuel S., et al. IPNA clinical practice recommendations for the diagnosis and management of children with steroid-resistant nephrotic syndrome. Pediatr. Nephrol. 2020. 35. 1529-61. 10.1007/s00467-020-04519-1. 
  15. Boumediene A., Vachin P., Sendeyo K., Oniszczuk J., Zhang S.Y., Henique C., et al. NEPHRUTIX: a randomized, double-blind, placebo vs Rituximab-controlled trial assessing –T-cell subset changes in Minimal Change Nephrotic Syndrome. J. Autoimmun. 2018 Mar. 88. 91-102. doi: 10.1016/j.jaut.2017.10.006.
  16. Basu B., Sander A., Roy B., Preussler S., Barua S., Mahapatra T.K.S., et al. Efficacy of rituximab vstacrolimus in pediatric corticosteroid-dependent nephrotic syndrome: a randomized clinical trial. JAMA Pediatr. 2018 Aug 1. 172(8). 757-764. doi: 10.1001/jamapediatrics.2018.1323.
  17. Ahn Y.H., Kim S.H., Han K.H., Choi H.J., Cho H., Lee J.W., et al. Efficacy and safety of rituximab in childhood-onset, difficult-to-treat nephrotic syndrome: a multicenter open-label trial in Korea. Medicine (Baltimore). 2018 Nov. 97(46). e13157. doi: 10.1097/MD.0000000000013157.
  18. Ravani P., Rossi R., Bonanni A., Quinn R.R., Sica F., Bodria M., et al. Rituximab in children with steroid-dependent nephrotic syndrome: A multicenter, open-label, noninferiority, randomized controlled trial. J. Am. Soc. Nephrol. 2015 Sep. 26(9). 2259-66. doi: 10.1681/ASN.2014080799.
  19. Iijima K., Sako M., Nozu K., Mori R., Tuchida N., Kamei K., et al. Rituximab for childhoodonset, complicated, frequently relapsing nephrotic syndrome or steroid-dependent nephrotic syndrome: a multicentre, double-blind, randomised, placebo-controlled trial. Lancet. 2014 Oct 4. 384(9950). 1273-81. doi: 10.1016/S0140-6736(14)60541-9.
  20. Ravani P., Magnasco A., Edefonti A., Murer L., Rossi R., Ghio L., et al. Short-term effects of rituximab in children with steroid- and calcineurin-dependent nephrotic syndrome: a randomized controlled trial. Clin. J. Am. Soc. Nephrol. 2011 Jun. 6(6). 1308-15. doi: 10.2215/CJN.09421010.
  21. Kallash M., Smoyer W.E., Mahan J.D. Rituximab use in the management of childhood nephrotic syndrome. Front. Pediatr. 2019. 7. 178. 10.3389/fped.2019.00178.
  22. Sinha R., Banerjee S., Mukherjee A., et al. Impact of rituximab on anthropometric indices among childhood steroid-dependent nephrotic syndromes. Arch. Dis. Child. 2021. 106. 283-5. 10.1136/archdischild-2019-318019. 
  23. Lee J.J.Y., Alsaleem A., Chiang G.P.K., et al. Hallmark trials in ANCA-associated vasculitis (AAV) for the pediatric rheumatologist. Pediatr. Rheumatol. Online J. 2019. 17. 31. 10.1186/s12969-019-0343-4. 
  24. Marks S.D., Patey S., Brogan P.A., et al. B lymphocyte depletion therapy in children with refractory systemic lupus erythematosus. Arthritis Rheum. 2005. 52. 3168-74. 10.1002/art.21351.
  25. Basu B., Roy B., Babu B.G. Efficacy and safety of rituximab in comparison with common induction therapies in pediatric active lupus nephritis. Pediatr. Nephrol. 2017. 32. 1013-21. 10.1007/s00467-017-3583-x. 
  26. Cheng D.R., Barton R., Greenway A., et al. Rituximab and protection from vaccine preventable diseases: applying the evidence to pediatric patients. Expert Rev. Vaccines. 2016. 15. 1567-74. 10.1080/14760584.2016.1193438. 
  27. KDIGO 2021 Clinical Practice Guideline for the Management of Glomerular Diseases.
  28. Chan E.Y., Webb H., Yu E., et al. Both the rituximab dose and maintenance immunosuppression in steroid-dependent/frequently-relapsing nephrotic syndrome have important effects on outcomes. Kidney Int. 2020. 97. 393-401. 10.1016/j.kint.2019.09.033. 
  29. Trautmann A., Vivarelli M., Samuel S., et al. IPNA clinical practice recommendations for the diagnosis and management of children with steroid-resistant nephrotic syndrome. Pediatr. Nephrol. 2020. 35. 1529-61. 10.1007/s00467-020-04519-1.
  30. Rituximab Genentech. Available: https://www.accessdata.fda.gov/drugsatfda_docs/label/1997/ritugen112697-lab.pdf [Acces–sed 30 Sep 2020].
  31. Topaloglu R., Gülhan B., Çelegen K. et al. Rituximab for Children With Difficult-to-Treat Nephrotic Syndrome: Its Effects on Disease Progression and Growth. Front. Pediatr. 2019. 7. 313. doi: 10.3389/fped.2019.00313.

Вернуться к номеру