Газета «Новости медицины и фармации» 11(247) 2008

В останні роки алергічні захворювання набули масштабу глобальної медико-соціальної проблеми. Це обумовлено декількома важливими факторами, а саме значною поширеністю алергічних захворювань (у більшості країн світу вони займають 3-тє місце після серцево-судинних та онкологічних захворювань), також прогресуванням захворюваності (за останні 30 років упродовж кожного десятиріччя показники захворюваності у світі подвоювалися). Незважаючи на значні успіхи сучасної медицини, ще глибше вивчення природи алергії та створення нових способів протиалергічного лікування та профілактики, перебіг більшості алергічних захворювань став тяжчим. Забруднення навколишнього середовища, несприятливі соціальні умови, зростання вживання лікарських засобів, зміна якості харчування — все це створює умови для високих алергенних навантажень.

Згідно з даними закордонних епідеміологічних досліджень, від 10 до 25 % населення хворіє на сезонний чи цілорічний алергічний риніт.

У патогенезі алергічного риніту основну роль відіграє реакція гіперчутливості негайного типу, в основі якої лежить Ig-активація мастоцитів у слизовій оболонці носа. Виникають ринорея, набряк слизової оболонки носа, свербіння, напади чихання. Комплекс «антиген — антитіло» діє на мембрану мастоцитів, у результаті чого виникають зони так званої підвищеної проникності, через які виходять біологічно активні речовини, що обумовлюють клінічну картину алергічного процесу.

Серед великої кількості засобів, що використовуються для лікування алергічного риніту, слід виділити наступні:

— деконгестанти місцеві та системні;

— кортикостероїди топічні та системні;

— кромоглікати;

— антигістамінні препарати;

— специфічна імунотерапія.

Судинозвужуючі препарати (санорин, фармазолін, галазолін, оксиметазолін та ін.) досить часто використовуються як препарати симптоматичної дії. Вони зменшують закладеність носа, але діють недовго. Крім того, при тривалому їх використанні виникає стійка дилатація судин, що призводить до уповільнення кровотоку в них, підвищує проникність судин та посилює секрецію слизових залоз, пригнічує рухову функцію миготливого епітелію і спричиняє його переродження.

Топічні кортикостероїди характеризуються відносно повільним початком дії, їх максимальний ефект розвивається упродовж декількох днів. Останнім часом переважно призначають саме місцеві кортикостероїди.

Препарати натрію кромоглікату та недокромілу натрію можна використовувати як попереджувальний засіб у вигляді порошку, назальних спреїв (інтал, кромосол, кромоглін, кромогексал), очних крапель (оптікром, хай-кром). Препарати цієї групи блокують Са²⁺-канали мембран мастоцитів, пригнічують IgE-залежні алергічні реакції за рахунок попередження звільнення гістаміну та інших медіаторів.

Антигістамінні препарати ефективні щодо різних симптомів алергічного риніту, але не всі вони однаково ефективні стосовно назальної обструкції. Основним механізмом дії антагоністів Н₁-рецепторів при алергічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів є блокування впливу гістаміну на Н₁-рецептори. Однак деякі антагоністи Н₁-рецепторів можуть мати додаткові властивості: пригнічення звільнення та утворення медіаторів запалення мастоцитами, базофілами та іншими клітинами.

Антигістамінні препарати, що блокують Н₁-рецептори, умовно поділяють на 3 покоління.

На відміну від І та ІІ покоління препарати нової генерації не метаболізуються в печінці, оскільки вони є продуктами метаболізму вже відомих антигістамінних препаратів ІІ покоління. Вони мають наступні переваги перед своїми попередниками:

— відсутній кардіотоксичний ефект;

— їх можна приймати при захворюваннях нирок чи печінки;

— їх можна використовувати з іншими медикаментами;

— їх приймання не залежить від приймання їжі.

До цієї групи препаратів належить дезлоратадин (Фрібріс), активний метаболіт лоратадину, що протягом багатьох років успішно використовується для лікування ряду алергічних захворювань. Препарат у терапевтичних дозах має одночасну антигістамінну, мембраностабілізуючу та системну протизапальну дію, за рахунок цих властивостей доведена виражена деконгестивна дія препарату. Це єдиний АГП, що клінічно значимо зменшує назальну обструкцію. Високий профіль безпеки та відсутність тахіфілаксії дозволяє використовувати препарат тривало та за необхідності — повторними курсами.

Препарат Фрібріс (виробництво «Мілі Хелскере Лімітед», Великобританія) відповідає усім вимогам до сучасних антигістамінних препаратів:

— здатен селективно блокувати Н₁-рецептори;

— має додаткову протиалергічну активність;

— не має взаємодії з іншими лікарськими речовинами та продуктами харчування, а також не впливає на інтестинальний транспорт протеїнів;

— не має взаємодії з цитохромом Р450 ЗА;

— не має седативного ефекту та токсичної реакції, його можливо призначати за наявності супутньої патології;

— має високу швидкість розвитку клінічного ефекту та додаткову дію (упродовж 24 годин), що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу;

— має низьку вірогідність розвитку толерантності до препарату (тахіфілаксія).

На базі відділу клінічної алергології ДУ «Інститут отоларингології АМН України ім. проф. О.С. Коломійченка» проводилася робота, метою якої було вивчення ефективності препарату Фрібріс при лікуванні хворих на алергічний цілорічний риніт. Було обстежено 60 пацієнтів з алергічним ринітом віком від 18 до 50 років. Діагноз алергічного риніту встановлювався на основі збору скарг та алергологічного анамнезу, інструментального огляду пацієнтів, даних шкірних тестів із можливими причинними алергенами.

Усі пацієнти приймали препарат Фрібріс у вигляді сиропу та таблеток за схемою: 10 мл сиропу (дві мірні ложки — 5 мг дезлоратадину) або 1 таблетку (5 мг дезлоратадину) 1 раз на добу протягом 7 днів.

Результати лікування оцінювалися на основі зникнення чи зменшення інтенсивності суб'єктивних та об'єктивних симптомів хвороби, зменшення кількості еозинофілів у мазках-відбитках із порожнини носа, а також збільшення площі мінімального поперечного перерізу та об'єму порожнини носа при проведенні акустичної ринометрії до та після курсу лікування.

Результати та їх обговорення

Після проведеного лікування на 7-й день у переважної більшості пацієнтів зникли скарги на закладеність носа, напади чихання, свербіж у носі та слизові виділення з носа. Ці дані наведені в табл. 1.

Так само змінювалася й об'єктивна картина хвороби.

На рис. 1 показана динаміка змін об'єктивних симптомів при лікуванні хворих на алергічний цілорічний риніт.

Практично всі пацієнти мали набряклу слизову, однак після лікування таких пацієнтів було лише 12 %.

Ефективність лікування була підтверджена об'єктивними методами лікування. Пацієнтам була виконана до та після лікування акустична ринометрія — методика, що дозволяє за допомогою акустичного сигналу виміряти мінімальну площину поперечного перерізу на рівні носового клапану (найвужче місце в порожнині носа), а також об'єм порожнини носа.

У табл. 2 наведені дані до та після лікування у хворих на алергічний цілорічний риніт. Після проведеного лікування препаратом Фрібріс показники, що досліджувалися, наближалися до показників, що були отримані у здорових осіб.

Аналогічно нормалізувалася кількість еозинофілів у мазках-відбитках зі слизової носа хворих на алергічний цілорічний риніт (рис. 2).

Після лікування кількість еозинофілів не виходила за межі показника, отриманого у здорових осіб (не більше 10 %).

Слід відзначити, що під час проведення лікування в жодного хворого не було зафіксовано побічних явищ, що можна було б пов'язати з прийманням препарату.

Отже, проведені об'єктивні та суб'єктивні дослідження у пацієнтів з алергічним цілорічним ринітом довели високу ефективність та безпечність препарату Фрібріс.