Международный неврологический журнал 6 (28) 2009

Розсіяний склероз (РС) — одне з найбільш поширених хронічних прогресуючих мультифакторних захворювань центральної нервової системи. Важливе медичне і соціально­економічне значення проблеми РС пов’язане з тим, що хворіють переважно молоді люди. Це захворювання в більшості випадків має прогресуючий характер і неминуче на певному етапі свого розвитку призводить до інвалідності [10, 13, 23]. Тому більшість хворих на РС потребують не тільки медичної, але й соціальної допомоги, що повинна бути єдиним, комплексним, науково обгрунтованим, індивідуально підібраним реабілітаційним процесом [24, 38].

Особлива увага в даний час приділяється вивченню РС у дітей та підлітків [6, 16]. Захворюваність на РС у дітей зросла в усьому світі, включаючи й Україну [1, 8, 23]. Вказують на особливості перебігу РС у дитячому віці й навіть рекомендують виділити його в окрему нозологічну форму [6, 7, 39]. Водночас існує думка, що клінічні симптоми РС у дітей не відрізняються від таких у дорослих хворих [39]. Отже, відомості про дебют та клінічний перебіг РС у дітей на сьогодні залишаються вкрай суперечливими. Все це й обумовило актуальність проведених нами досліджень із вивчення клінічних ознак РС із розвитком захворювання в дитячому віці та тих соціальних проблем, що з ним пов’язані, у цієї категорії хворих.

Інформація, отримана в результаті численних досліджень останніх років, дає підстави вважати, що основну роль у дуже складних і поки до кінця не з’ясованих патогенетичних механізмах розвитку РС відіграють цитокіни [2, 4, 11, 16, 17]. Доведено, що вони виявляють суттєвий вплив на дегенеративні зміни нейронів, однак вивчення тонких механізмів цього впливу в дорослих триває, але стосовно дитячого РС такі дані взагалі відсутні [20].

При автоімунних захворюваннях в організмі людей продукуються антитіла (абзими), що гідролізують пептиди, білки, ДНК, РНК та полісахариди [25, 29, 41]. У плазмі крові клінічно здорових людей абзими не виявлено, тому вважається, що їхня продукція тісно пов’язана саме з патологічними процесами [5, 21]. Присутність ДНК­гідролізуючих абзимів у хворих на РС може порушувати баланс лімфоїдних клітин у їх організмі, оскільки вони мають високу цитотоксичну активність. Визначення рівня каталітичної активності Ig плазми крові хворих на РС може бути корисним діагностичним показником тяжкості та прогнозу цього захворювання [31]. Патогенетичне та клінічне значення абзимів при різних варіантах клінічного перебігу РС у дорослих вивчене недостатньо, а стосов дітей ці дані взагалі відсутні, що визначає наукову доцільність проведених нами досліджень.

Лікування РС залишається однією із найбільш важливих і складних проблем у сучасній неврології [10, 13, 14]. Патогенетична терапія спрямована на попередження деструкції тканин мозку активованими клітинами імунної системи й токсичними речовинами [15, 27, 28]. До засобів другого ряду патогенетичної терапії належать цитостатики, глюкокортикоїди, людський імуноглобулін для внутрішньовенного введення (ВВІГ), а також плазмаферез. Саме вони залишаються найбільш уживаними та доступними для використання в пацієнтів із РС в Україні. Наукових публікацій, присвячених вивченню впливу солу­медролу та ВВІГ на динаміку показників цитокінів у сироватці крові хворих на РС, мало, що й обумовило актуальність наших наукових пошуків у цьому напрямку.

Мета дослідження — особливості клінічних проявів, соціального статусу та імунобіологічних показників плазми крові у хворих на розсіяний склероз дітей, визначення найбільш інформативних прогностичних критеріїв перебігу цього захворювання й оптимізація його лікувальної тактики.

Завданням дослідження було: провести порівняльну клініко­неврологічну характеристику обстежених дорослих осіб та дітей, хворих на РС, з урахуванням їх статі, віку на момент появи перших симптомів, факторів ризику, тривалості, клінічної форми, особливостей дебюту, типу перебігу та ступеня тяжкості цього захворювання; визначити коло соціальних проблем, обстежених дорослих осіб та дітей, хворих на РС; здійснити комплексний порівняльний аналіз умісту інтерферону­g (ІФН­g) та інтерлейкіну­4 (ІЛ­4) у сироватці крові хворих на РС різного віку залежно від клінічних особливостей цього захворювання, а також визначити місце виявлених змін у розвитку деструктивних та запальних процесів при дитячому РС; дослідити вплив імуноглобулінів, виділених із плазми крові хворих на РС дитячого віку та дорослих хворих, на життєздатність імунокомпетентних клітин; оцінити діагностичне та прогностичне значення каталітичної активності абзимів плазми крові дітей, хворих на РС, зокрема їх здатність руйнувати ДНК; вивчити вплив солу­медролу та ВВІГ на рівень ІФН­g та ІЛ­4 у сироватці крові дорослих хворих на РС.

Матеріали та методи дослідження

У період із 2005 по 2006 р. неврологічно, інструментально та лабораторно обстежені 82 дорослі особи та 16 дітей, хворих на РС (жителів м. Львова та Львівської області). Згідно з виділеними нами завданнями роботу розділили на VІ етапів.

Метою І етапу власних досліджень стала клініко­неврологічна характеристика обстежених дорослих осіб та дітей, хворих на РС. У 82 дорослих осіб та 16 дітей, хворих на РС, жителів Львівської області (ІІ етап), вивчали показники соціального статусу з використанням спеціально розробленої й запатентованої нами анкети­питальника, у якій, крім клінічних особливостей, враховували освіту обстежених, їх сімейний стан, особливості трудової діяльності, тривалість робочого дня, зайнятість пацієнтів протягом дня, їх фінансове забезпечення, здатність зберігати сталий рівень життя, зовнішню фінансову допомогу цим хворим, групу інвалідності, потребу в персональній допомозі, соціальну активність, здатність ініціювати соціальну активність, а також спроможність самостійно подолати труднощі. На ІІІ етапі досліджували клініко­імунологічні особливості РС на прикладі визначення концентрації в сироватці крові обстежених хворих на РС різного віку (70 дорослих і 16 дітей), двох взаємопов’язаних цитокінів, протизапального ІЛ­4 та прозапального ІФН­g залежно від віку обстежених, тривалості захворювання, його форми й типу перебігу, ступеня тяжкості, а також вивчали вплив досліджуваних цитокінів на появу деструктивних та запальних процесів при РС. У 18 дорослих та 16 дітей, хворих на РС (IV етап), досліджували здатність Ig, виділених із їх плазми крові, впливати на імунокомпетентні клітини (цитотоксичну активність IgG). У 16 дітей, хворих на РС (V етап), вивчали здатність IgG, виділених із їх плазми крові, руйнувати ДНК (ензиматичні властивості IgG). На VІ етапі досліджували вплив лікування солу­медролом та ВВІГ на імунологічні показники сироватки крові хворих на РС дорослого віку, а саме динаміку змін рівня ІФН­g та ІЛ­4 до (70 дорослих осіб) і після медикаментозного лікування солу­медролом (16 дорослих осіб) та ВВІГ (13 дорослих осіб).

Для діагностики РС використовували критерії McDonald et al. (2005) [43]. Діагноз РС встановлювали на підставі ретельного виявлення і вивчення скарг, анамнезу захворювання та параклінічних (МРТ) методів обстеження хворих. За необхідності долучали консультації інших спеціалістів та серологічні обстеження крові на токсоплазмоз, бореліоз, герпесвірусну персистенцію, що дозволило виключити інтеркурентну патологію, передусім інфекційні та хронічні захворювання внутрішніх органів.

Імуноензимне визначення вмісту інтерлейкіну­4 та інтерферону­g в сироватці крові. Вміст цитокінів визначали імуноферментним методом (ELISA), використовуючи спеціальні набори реактивів фірми eBioScience (San Diego, СШA) та дотримуючись інструкцій виробника. Результати зчитували, використовуючи прилад Multiscan (LabSystems, Фінляндія) при довжині хвилі 450 та 570 нанометрів (нм), віднімаючи показники поглинання при хвилі 570 нм від показників поглинання при хвилі 450 нм. Згідно з поданими результатами прилади автоматично креслили лінійну, логарифмічну або напівлогарифмічну криву на підставі визначеного оптичного поглинання й вираховували концентрацію цитокінів у досліджуваних пробах.

Виділення фракції імуноглобулінів із плазми венозної крові. Виділення імуноглобулінової фракції з плазми венозної крові проводили за описаною методикою (Г. Фримель, 1997). Для дослідження каталітичної активності препаратів IgG використали афінну хроматографію на колонці, наповненій протеїн­A­агарозою Fast Flow (Sigma, США). Для перевірки чистоти IgG препарати піддавали гель­фільтрації на колонці розміром 180 ´ 5 мм, що містила сорбент Toyopearl TSK HW­55 (Toyo Soda, Японія). На кінцевій стадії білки фракціонували електрофорезом у 12% ПААГ у присутності 0,1% SDS.

Дослідження цитотоксичної дії Ig. Як об’єкт для дослідження цитотоксичної й каталітичної дії Ig використали клітинну лінію Jurkat лейкемічних Т­лімфоцитів людини, отриману з колекції Інституту експериментальної патології, онкології та радіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України (м. Київ, Україна). Клітини культивували у флаконах Карреля в поживному середовищі RPMI­1640 (Sigma, США) із додаванням 10% сироватки крові ембріонів ВРХ (Sigma, США), 50 мкг/мл гентаміцину (Sigma, СШA) до досягнення клітинами субконфлюентного стану. Для перевірки життєздатності клітин через 24 години дії на них препаратів Ig використовували тест із забарвленням клітин 0,1% водним розчином трипанового синього. Кількість незабарвлених живих та забарвлених у синій колір (мертвих) клітин підраховували в гемоцитометричній камері (камера Горяєва) під світловим мікроскопом Біолам (ЛОМО, Санкт­Петербург, РФ).

Дослідження каталітичної дії Ig плазми крові щодо гідролізу ДНК. ДНКазну активність IgG визначали, як описано [41].

Результати власних досліджень та їх обговорення

Серед обстежених нами хворих (І етап) 56,3 % становили діти старшої вікової групи (16–18 років); 25 % — діти віком від 10 до 15 років. Найменш численною виявилася група дітей віком від 1 до 9 років. Наймолодшому серед оглянутих нами пацієнтів було 6 років. При аналізі часу настання дебюту РС звертає на себе увагу поява перших симптомів цієї хвороби в дітей у період статевого дозрівання: у 62,5 % дітей перші симптоми РС з’явилися у віковому проміжку від 10 до 15 років, що узгоджується з даними літератури [3, 7, 9, 12]. Значно менше дітей було з істинно дитячим РС та тих, у кого дебют цього захворювання припадав на вік 16 років і пізніше. Існує зв’язок ризику розвитку РС з хронічними тонзилітами, перенесеними у віці 7–15 років, а також такими дитячими інфекціями як паротит, вітряна віспа тощо [17–19, 22, 35]. 51,2 % із обстежених нами дорослих хворих на РС вказували на перенесену ними вітряну віспу. Досить вагомою була частка тих осіб (48,8 %), які мали проблеми з частими ангінами та тонзилітами. У дітей із РС (62,5 %) перше місце в анамнезі також посідають часті ангіни та тонзиліти. Із цереброспінальною клінічною формою була найбільша кількість хворих на РС: 53,6 % дорослих осіб і 75 % дітей, що вказує на багатовогнищевість охоплення патологічним процесом ЦНС, на одночасне ураження як головного, так і спинного мозку та на поліморфізм неврологічної симптоматики у клінічній картині при дитячому РС. Серед дорослих (50 %) переважали хворі із ремітуючо­рецидивуючим типом перебігу РС. Усі без винятку діти мали саме цей тип РС, який, як відомо, є клінічно і прогностично сприятливим, що співпа­ дає з даними інших авторів [13, 38–40]. Найбільший відсоток хворих в обох групах (46,3 % дорослих осіб, 68,7 % дітей) був із легким ступенем тяжкості патологічного процесу.

При аналізі клінічних характеристик РС за шкалою неврологічного дефіциту окремо у групі хлопчиків та дівчаток отримали такі відмінності: у дівчаток у 5,5 раза частіше страждав зоровий нерв. У хлопчиків частіше були зафіксовані когнітивні порушення, що можна пояснити дещо пізнішим їхнім загальним розвитком. Аналіз асоціацій характеристик клінічного перебігу РС у дітей залежно від статі показав, що хоча у хлопчиків вік дебюту перших симптомів хвороби був більш раннім, а тривалість першої ремісії коротшою, захворювання у них відзначалося в цілому більш сприятливими клінічними ознаками порівняно з дівчатками. У дівчаток щорічна частота загострень, як і кількість загострень за весь період захворювання, була вищою, так само вищими були загальна сума балів за шкалою неврологічного дефіциту й загальна кількість балів за шкалою інвалідизації, а також індекс прогресування й середня тривалість захворювання, хоча тривалість першої ремісії в них була довшою і вже починаючи з другої ремісії зафіксовано тенденцію до її вкорочення, порівняно з групою хворих на РС хлопчиків.

Аналізуючи показники соціального статусу обстежених хворих на РС, виявили, що 62,5 % дітей і лише 48,5 % дорослих осіб були зайняті більше ніж половину робочого дня. 70,7 % дорослих пацієнтів скаржилися на зміни фінансового походження, що виникли в них у зв’язку з хворобою. До цієї групи увійшла також більша частина (56,3 %) опитаних нами родичів хворих на РС дітей. 51,2 % дорослих хворих на РС ніколи не отримували будь­якої зовнішньої фінансової допомоги. 48,8 % пацієнтів діставали грошову підтримку у зв’язку з інвалідністю. Водночас 56,2 % дітей не мають встановленої групи інвалідності. Серед 38 із 82 хворих із встановленою групою інвалідності 55,2 % становили хворі з III групою інвалідності, приблизно однакова кількість хворих була з І (23,7%) та ІІ (21,1%) групами. Серед дітей тільки 7 осіб із 16 мали групу інвалідності дитинства за РС. Характеристика обстежених пацієнтів залежно від їх соціальної активності показала, що 51,2 % дорослих пацієнтів можуть зберігати сталий для себе рівень соціального життя. Вагомим є відсоток тих осіб (48,8 %), які відчувають труднощі в підтримці соціальної активності у зв’язку з хворобою. Це обумовлене не тільки розладами в них рухових функцій, але й такими факторами, як ставлення суспільства до цих хворих і відсутність відповідних умов для підтримання цієї соціальної активності.

Найбільший відсоток як серед дітей, так і дорослих, становить група хворих, яким проводили курс лікування тільки під час рецидиву. 25,6 % дорослих хворих і 18,7 % дітей отримали за весь період хвороби тільки одноразове лікування. Переважній більшості як дорослих, так і дітей призначали глюкокортикоїди, що збігалося із загостреннями патологічного процесу. Причому перевага надавалася їх внутрішньовенному призначенню порівняно з пероральним. Взагалі не лікувалося 13,4 % дорослих і 25 % дітей, хворих на РС, і лише 1 % дорослих отримували превентивну терапію. Патогенетична терапія певною мірою компенсувалася введенням ВВІГ (10,9 % дорослих хворих і 25 % дітей).

Вивчали зміни концентрації ІФН­g та ІЛ­4 у сироватці крові 70 дорослих та 16 дітей, хворих на РС, у стадії загострення патологічного процесу залежно від їх віку, тривалості захворювання, його форми й типу перебігу, ступеня тяжкості, а також вплив досліджуваних цитокінів на появу деструктивних та запальних процесів при РС. Незважаючи на те що чимало робіт присвячено вивченню цих цитокінів при РС, проте в них було отримано неоднозначні результати [5, 21, 32–34]. Визначення рівня цих двох цитокінів у сироватці крові дітей із РС робиться вперше.

Проведені дослідження підтвердили, що ІЛ­4 є одним із цитокінів, синтез якого активно регулюється при РС і більш вираженими ці зміни виявилися у жінок. Не виявлено жодних відмінностей між рівнем досліджуваного показника в сироватці крові хворих на РС дітей. Саме при змішаній клінічній формі патологічного процесу нами було виявлено вірогідну відмінність між середніми значеннями концентрації ІЛ­4 у сироватці крові дорослих хворих порівняно з дітьми з РС, а також вірогідною виявилася різниця між середніми значеннями досліджуваного показника в групі дорослих хворих із мінімальними руховими розладами та дітьми з аналогічним неврологічним дефіцитом. Середні значення концентрації ІЛ­4 у сироватці крові дорослих хворих виявилися статистично вірогідно вищими порівняно з дітьми тільки в підгрупі осіб, які часто хворіли на ангіни. Єдиним показником, що впливав на зростання ІЛ­4 у сироватці крові хворих на РС дітей порівняно з дорослими, була тривалість захворювання до 1 року, власне дебют захворювання, що вказує на активацію саме на цьому етапі протизапальних механізмів.

Однією з найбільш вагомих в імунопатогенезі РС властивостей ІЛ­4 є його здатність знижувати продукцію ІФН­g, а також блокувати прозапальний вплив останнього на антигенпрезентуючі клітини та макрофаги [12, 21]. Середні значення концентрації ІФН­g у сироватці крові усіх дорослих хворих та 16 дітей з РС виявилися статистично вірогідно вищими порівняно з показниками контрольної групи. Причому це стосувалося як дорослих чоловіків, так і жінок, а також хворих на РС дівчаток. Рівень ІФН­g у сироватці крові усіх оглянутих нами дітей із РС виявився статистично вірогідно вищим порівняно із загальною групою дорослих осіб, а також у дівчаток порівняно з дорослими жінками. Вірогідні відмінності між середніми значеннями досліджуваного показника в сироватці крові дітей порівняно з дорослими хворими на РС виявили при цереброспінальній формі РС. При багатовогнищевому ураженні ЦНС усі імунопатологічні процеси при РС перебігають стрімко саме в дитячому організмі. Перенесені в анамнезі часті ангіни та вітряна віспа стали тими факторами, що спричинили підвищення синтезу ІФН­g у сироватці крові дітей порівняно з дорослими особами. Проведені нами дослідження підтверджують те, що ІФН­g може бути одним із активних патогенетичних факторів у розвитку РС, а його секреція, ймовірно, є суттєвим пусковим механізмом пошкодження нервової тканини при РС, особливо в дитячому віці.

Показник цитотоксичної активності Ig плазми крові хворих на РС, безумовно, є однією з важливих складових у патогенезі цього захворювання і може слугувати вагомим діагностичним та прогностичним тестом при РС, оскільки зниження рівня цитотоксичної дії препаратів Ig щодо Т­клітин може сприяти зростанню кількості та стійкості активованих автореактивних Т­клітин при РС. Наслідком цього може бути посилення процесів автоімунної деструкції, які мають місце при даному захворюванні, що корелює з наростанням неврологічного дефіциту [31, 36, 40, 42]. Вивчено вплив фракцій Ig, виділених із плазми крові здорових людей (12 дорослих осіб, 9 дітей) і хворих на РС різного віку (18 дорослих осіб, 16 дітей), на ріст in vitro лейкемічних Т­лімфоцитів людини.

У групі дорослих осіб із середньою тяжкістю РС рівень виживання Т­клітин лінії Jurkat у присутності Ig мав тенденцію до перевищення такого рівня, що був відзначений у присутності Ig клінічно здорових донорів (рис. 1). Зростання тяжкості патологічного процесу при РС у дорослих хворих супроводжувалося тенденцією до зниження цитотоксичної активності імуноглобулінів, їх плазми крові. Ці дані узгоджуються з результатами проведених раніше досліджень [31]. У випадку обстежених дітей спостерігалася протилежна закономірність: відсоток живих автореактивних Т­клітин у їх плазмі крові був нижчим порівняно з контрольною групою і навіть набував характеру вірогідної відмінності при легкому ступені прояву патологічного процесу (рис. 2).

Отже, у патогенезі дитячого РС поряд із нейродеструктивними механізмами активно задіяні й інші патологічні процеси, зокрема запальні, роль яких у цьому випадку є більш вагомою. Це добре видно у випадку дослідження пацієнтів із легкою формою РС, коли захисні механізми організму ще зберігають свій потенціал у протидію патологічним факторам цього захворювання.

Існує значна відмінність у цитотоксичній дії на Т­клітини препаратів Ig, отриманих від обстежених дорослої й дитячої груп, що полягає у статистично вірогідному підвищенні цитотоксичної дії Ig плазми крові хворих дітей порівняно з дорослими із РС і, відповідно, вірогідному зменшенні відсотку живих Т­клітин. Дуже важливим видається виявлене нами статистично вірогідне зменшення відсотку живих Т­клітин за дії Ig, виділених із плазми крові здорових дітей порівняно з дорослими особами контрольної групи (рис. 3).

Очевидно, дитячий організм має вищу опірність до розвитку автоімунного нейродегенеративного демієлінізуючого процесу, який може розвиватися при РС. Фактори, які забезпечують цю опірність, можуть бути отримані ще від материнського організму і викликати цитотоксичну дію щодо Т­клітин. Можливо, у дорослих ці фактори з різних причин втрачають свою активність, що може призводити до появи у них автоімунних розладів.

Порушення цілісності структури ядерної ДНК клітин призводить до загибелі останніх [25, 32, 41]. Відомо, що цитотоксичний ефект різних речовин може реалізуватися шляхом апоптозу клітин­мішеней, який супроводжується деградацією клітинної ДНК [29, 37]. Для того щоб виявити, чи відбувається цей процес під час загибелі клітин під дією досліджуваних нами препаратів Ig, було використано електрофорез ядерної ДНК клітин у гелі агарози. З’ясували, чи володіють препарати IgG, отримані із плазми крові 16 дітей, хворих на РС, здатністю руйнувати структуру ядерної ДНК імунокомпетентних клітин. Апоптичне руйнування структури ДНК характеризується досить упорядкованим її розщепленням на фрагменти довжиною приблизно 190 пар нуклеотидів і на більші фрагменти, довжина яких кратна 190 (тобто 380, 570 і т.д. пар нуклеотидів). У той же час для некротичного руйнування структури ДНК властиве її хаотичне розщеплення на фрагменти невизначених розмірів [30]. Саме з цієї причини апоптична ДНК під час її електрофорезу на пластинці в 1% гелі агарози виявляється після фарбування ДНК під ультрафіолетовим освітленням у вигляді так званої «драбини» ДНК, одна «сходинка» якої кратна фрагменту ДНК довжиною приблизно 190 пар нуклеотидів. У той же час некротичну ДНК за тих самих умов її дослідження видно на електрофореграмі у вигляді великої розмитої плями без чітко виражених фрагментів [30].

Препарати IgG, виділених із плазми крові дітей, хворих на РС, характеризуються різною здатністю руйнувати структури ядерної ДНК людських Т­клітин лінії Jurkat (рис. 4).

У дії IgG із плазми крові хворих дітей, препарати яких позначено 16d, 11d, 10d, 9d, 6d, 5d, 4d, 3d, 2d, переважала їхня проапоптична активність щодо Т­клітин, тоді як у дії IgG із плазми крові хворих дітей, препарати яких позначено 15d і 14d, переважала їхня пронекротична дія щодо Т­клітин. У дії аналогічних препаратів IgG хворих за номерами 12d і 7d виявлено ознаки індукції обох процесів загибелі Т­клітин — апоптозу та некрозу. В особливу групу за здатністю індукувати загибель Т­клітин IgG слід зарахувати виділені із плазми крові хворих дітей за номерами 13d, 8d і 1d. IgG плазми крові цих пацієнтів не мали гідролізуючої активності щодо ядерної ДНК Т­клітин лінії Jurkat. Водночас клінічний перебіг захворювання в цих дітей характеризувався частими загостреннями, значною вираженістю патологічної неврологічної симптоматики під час них, обтяженим за РС сімейним анамнезом. Імовірно, нездатність IgG плазми крові окремих дітей, хворих на РС, індукувати загибель імунокомпетентних Т­клітин може вказувати на схильність цих пацієнтів до розвитку в них нейродегенеративних процесів. Очевидно, не всі автореактивні Т­клітини ефективно усуваються з їх організму, зокрема за участю каталітично активних IgG плазми крові.

Внутрішньовенне введення високих доз солу­медролу знижує синтез IgG в ЦНС на 3–6­й день, і цей ефект триває до 60 днів після лікування у хворих на РС. Клінічні ефекти солу­медролу пов’язані з його протизапальною та імуносупресивною діями. Вивчали динаміку змін досліджуваних нами цитокінів (ІФН­g та ІЛ­4) до і після медикаментозного лікування солу­медролом та ВВІГ.

Різниця між середніми значеннями ІФН­g у сироватці крові хворих на РС до лікування (41,63 ± 7,21 пг/мл) і контрольною групою (9,30 ± 1,31 пг/мл) виявилася статистично вірогідною при Р < 0,001. У процесі лікування солу­медролом середні значення ІФН­g у сироватці крові обстежених знижувалися, наближаючись до норми, про що свідчить про відсутність між ними статистично вірогідних відмінностей (Р > 0,2). Це вказує на здатність солу­медролу зменшувати активність запального компоненту в патогенезі РС, знижуючи синтез ІФН­g у сироватці крові хворих. ВВІГ таких властивостей не мав, оскільки різниця між середніми значеннями концентрації ІФН­g у сироватці крові хворих на РС як до лікування, так і після нього порівняно з контролем виявилася статистично вірогідною (Р < 0,001 та Р < 0,05).

Водночас як солу­медрол, так і ВВІГ не виявили жодного впливу на показники ІЛ­4. Утримання концентрації ІЛ­4 як до лікування, так і після нього в межах вищих від контрольних значень можна вважати позитивною прогностичною ознакою, оскільки за таких умов цей цитокін може блокувати синтез і патогенну дію прозапальних цитокінів і вільних радикалів, пригнічуючи прозапальний вплив ІФН­g на антигенпрезентуючі клітини й макрофаги.

Висновки

1. У 62,5 % хворих на РС дітей перші симптоми з’явилися в пубертатному віці. Часті ангіни й тонзиліт є провокуючими факторами ризику виникнення РС у дитячій групі. Для дітей домінуючою клінічною формою є змішана, ремітуючо­рецидивуючий тип перебігу та легкий ступінь тяжкості. У дітей із РС провідними клінічними симптомами виявилися рухові, мозочкові та чутливі, а також симптоми ураження стовбура головного мозку. 77,7 % дівчаток із РС перенесли РБН, а індекс прогресування захворювання порівняно з хлопчиками у них удвічі вищий.

2. Тільки 48,8 % хворих із РС легкого й середнього ступеня тяжкості можуть працювати. У 70,7 % дорослих хворих і у 56,3 % сімей із хворими на РС дітьми погіршується фінансове становище, що призводить до різкого зниження їх рівня життя (40,3 % дорослих і 12,5 % дітей відповідно). 51,2 % дорослих і 56,2 % дітей, хворих на РС, ніколи не отримували фінансової допомоги. Лише 46,3 % дорослих осіб і 43,7 % дітей мають встановлену групу інвалідності. 48,8 % дорослих і 31,3 % дітей із РС вказують на появу в них труднощів при дотриманні соціальної активності.

3. У сироватці крові як дорослих, так і дітей, хворих на РС, встановлено зростання рівня ІФН­g, що вказує на його активну участь як патогенного фактора у процесах пошкодження нервової тканини при РС. Особливо виражені ці зміни у дітей, а також у дівчаток порівняно з дорослими жінками та при багатовогнищевому ураженні ЦНС. Встановлено зростання порівняно з конт­ролем рівня ІЛ­4 у сироватці крові дорослих хворих на РС різних клінічних груп (у жінок віком 20–39 років, при тривалості захворювання 1–5 та 6–10 років, при ремітуючо­рецидивуючому і вторинно­прогресуючому типах перебігу, при змішаній клінічній формі та легкому й середньому ступенях тяжкості патологічного процесу) на відміну від дитячої групи хворих. Виявлено різницю між середніми значеннями концентрації в сироватці крові ІЛ­4 у дітей та дорослих хворих на етапі перших проявів захворювання (до 1­го року), що вказує на активацію в них протизапальних механізмів. Водночас при мінімальному неврологічному дефіциті та після перенесених в анамнезі частих ангін ці механізми в першу чергу включаються саме у групі дорослих хворих.

4. Препарати IgG плазми крові хворих на РС дітей із легкою клінічною формою мають вищу цитотоксичну активність щодо Т­клітин порівняно з IgG клінічно здорових осіб відповідного віку. Виявлено значну відмінність у цитотоксичній дії на Т­клітини препаратів Ig, отриманих від обстежених дорослої і дитячої груп, що полягає в підвищенні цитотоксичної дії Ig плазми крові хворих дітей порівняно з дорослими із РС (Р < 0,001) і, відповідно, вірогідному зменшенні відсотку живих Т­клітин. Отримані дані вказують на домінування в патогенезі дитячого РС запальних механізмів проти нейродегенеративних і можуть пояснити швидке відновлення в дітей неврологічних функцій. Виявлено зменшення відсотку живих Т­клітин за дії Ig, виділених із плазми крові здорових дітей, порівняно з дорослими особами контрольної групи. Очевидно, дитячий організм має вищу опірність до розвитку автоімунного нейродегенеративного демієлінізуючого процесу, що може розвиватися при РС. Фактори, що забезпечують цю опірність, можуть бути отримані ще від материнського організму і здатні викликати цитотоксичну дію щодо Т­клітин. У дорослому організмі вони з різних причин втрачають свою активність, що може призводити до автоімунних розладів в організмі.

5. IgG, очищені з плазми крові дітей, хворих на РС, мають здатність руйнувати ДНК Т­лімфоцитів. Загибель Т­клітин під дією препаратів IgG відбувається в 69 % випадків шляхом апоптозу. У пацієнтів, IgG плазми крові яких не мали гідролізуючої активності щодо ядерної ДНК Т­клітин, спостерігалися часті загострення, а також обтяжений на РС сімейний анамнез.

6. Солу­медрол порівняно з ВВІГ здатний сильніше впливати на патологічний процес при РС, виявляючи більш виражену імуносупресивну дію, що полягає в нормалізації значень ІФН­g у сироватці крові дорослих осіб, хворих на РС, після курсу лікування цим препаратом (41,63 ± 7,21 пг/мл до лікування проти 26,06 ± 9,67 пг/мл після лікування). Водночас як солу­медрол, так і ВВІГ не виявили жодного впливу на показники ІЛ­4. Утримання концентрації ІЛ­4 як до лікування, так і після нього у межах вищих від контрольних значень можна вважати позитивною прогностичною ознакою, оскільки за таких умов цей цитокін може блокувати синтез і патогенну дію прозапальних цитокінів і вільних радикалів, пригнічуючи прозапальний вплив ІФН­g на антигенпрезентуючі клітини і макрофаги.