Международный неврологический журнал 1(11) 2007

Український анатом і гістолог, професор кафедри анатомії університету Св. Володимира, консультант з нервових хвороб при Кирилівській лікарні в Києві — таке поєднання наукових та лікарських інтересів вихованця цього університету Володимира Олексійовича Беца не було випадковим. Морфолог дивовижного обдарування, учень О.П. Вальтера, він всебічно вивчив механізм кровообігу в печінці, що було предметом його докторської дисертації, а потім — анатомію та генез кісткової системи, ультраструктуру наднирників.

Думка про дослідження головного мозку визріла у Володимира Олексійовича після уважного вивчення опублікованих праць І.М. Сеченова. Він негайно взявся до її реалізації і вже у 1867 році опублікував одну зі своїх робіт з цих питань під назвою «Про гіпсові зліпки мозку».

Після Московської антропологічної виставки в першій половині того ж року професор Брока заїхав у Київ для огляду колекції препаратів В.О. Беца і після повернення до Парижа прислав йому своє дослідження про анатомію нюхової долі у тварин (ця доля зовсім не розвинена в людини, а у тварин складає майже головну частину всієї кіркової маси півкулі мозку).

Унаслідок цього професор В.О. Бец поставив собі ціль — довести чи відкинути можливий у людини зв'язок його рудиментарної нюхової долі з рештою звивин. Вирішивши питання позитивно на 5 000 заново виготовлених препаратах, В.О. Бец знайшов одинадцять різних типів анатомічної будови звивин, тому й повинен був викладати анатомію звивин уже не з морфологічної точки зору, як це було прийнято всіма, а з гістологічної. Після опублікування результатів цих досліджень у 1881 році професор В.О. Бец повинен був вивчити зв'язок між окремими звивинами й показати ці зв'язки з усією білою речовиною півкулі. Вчений знайшов досить цікаве й оригінальне відношення звивин до розташування окремих пучків білої речовини й обнародував його в 1883 році та продемонстрував на Одеському з'їзді природознавців. Після цього почав друкувати в «Університетських відомостях» текст до свого атласу і вже виклав більшу половину літератури про анатомію звивин.

Поряд із вивченням мозку В.О. Бец працював над вивченням кісток. Він неодноразово відмічав, що в анатомічному музеї університету була чудова колекція кісток, основу якої складали препарати А. Белькевича, що весь час поповнювалася. Велика кількість кісткових препаратів, у тому числі черепів, була виготовлена попередником і вчителем В.О. Беца професором О.П. Вальтером.

Проте тут ми торкаємося насамперед анатомічних внесків ученого в галузь неврології. Перш за все, В.О. Бецом точно встановлена проксимальна межа мієлінізації дендриту гігантських клітин. Все це визначено без спеціальних методів забарвлення, що були запропоновані значно пізніше, ніж проводив дослідження В.О. Бец. Друге, на що потрібно звернути увагу, — це виявлення В.О. Бецом у гігантських клітинах зернистих включень, які з'являються у людей похилого й старечого віку. Це повністю підтверджено сучасними дослідженнями. Нарешті, останнє: В.О. Бец вперше виявив, що гігантські клітини розміщуються гніздами, вогнищами.

Отже, аналізуючи життя та творчість видатного київського анатома, переконуєшся, що спадок його має величезне значення для подальшого розвитку медичної науки, і зокрема, теоретичної й клінічної неврології та нейрофізіології. Життя В.О. Беца є прикладом самовідданого служіння своєму народові, батьківщині. У науковому пантеоні України йому належить помітне місце.