Международный неврологический журнал 1 (63) 2014

Статья опубликована на с. 51-54

В Україні захворювання опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи є дуже поширеною патологією. Так, у структурі професійної захворюваності (зокрема, серед робітників вугільної промисловості) патологія подібного роду посідає друге місце, продовжує зростати рівень захворюваності хребта та периферичної нервової системи, особливо в осіб працездатного віку.

Захворювання нервово-м’язового й опорно-рухового апарату, що включають хвороби м’язової системи, суглобів, кісткового апарату, хронічні полінейропатії, радикулопатії, відносяться до найбільш поширеної професійної патології [4]. Більшість досліджень показує, що 60–80 % населення в індустріально розвинених країнах страждає від захворювань, пов’язаних з патологією попереково-крижового відділу хребта [1, 9, 11, 12].

З кожним роком зростає актуальність проблеми збереження професійної працездатності. У Російській Федерації за останні роки первинна інвалідність у працездатному віці збільшилася на 50 %, професійна захворюваність (ПЗ) зросла в 1,7–15 разів. Аналогічна картина спостерігається і в Україні: з 1990 року динаміка профзахворюваності мала змінний характер і збільшилася вдвічі. Основний контингент інвалідів з причини ПЗ зосереджений у промисловому центрі України — Донбасі. Поясненням цьому є вкрай несприятливі умови праці у вугільній промисловості. Близько 70 % інвалідів праці так чи інакше пов’язані з видобутком вугілля. При цьому майже половина випадків — захворювання периферичної нервової системи, серед яких велика питома вага належить професійним хронічним попереково-крижовим радикулопатіям [2, 3, 5, 6, 13].

Таким чином, можна зробити висновок, що поширеність захворювань спини набуває великого соціально-економічного значення.

Структура професійних хвороб від функціонального перенапруження поліморфна і включає у себе патологію периферичної нервової системи у вигляді полі- та мононевропатій, радикулопатій [6, 11]. Для об’єктивізації порушень при хронічних попереково-крижових радикулопатіях, як правило, використовують дані електроміографії [8].

Матеріал і методи

У КЛПУ «Обласна клінічна лікарня професійних хвороб» (м. Донецьк) проводили електронейроміографічне дослідження периферичних нервів гомілок у спокої в усіх 118 гірників із хронічною попереково-крижовою радикулопатією професійного генезу і 47 хворих контрольної групи на електроміографі «Медикор» MG 440 (Угорщина). Середній вік хворих гірників становив 53,55 ± 0,84 року і не відрізнявся від контрольної групи — 51,59 ± 1,09 року (St = 1,22, pS = 0,211), середній стаж роботи в підземних і тяжких умовах праці — 22,04 ± 0,87 року і не відрізнявся від контролю — 20,61 ± 1,14 року (St = 0,85, pS = 0,372). У 109 хворих (92,37 ± 2,44 %) відзначався больовий, у 115 — м’язово-тонічний (97,45 ± 1,44 %), у 63 — корінцевий синдроми (53,38 ± 4,59 %).

Результати досліджень розраховували з використанням оцінки середнього значення (Х), його помилки (Sх), коефіцієнта кореляції (r), критерію Стьюдента (St), Крускала — Уолліса (KW), медіанного критерію (MT) і вірогідності статистичних показників (р) за допомогою ліцензійних пакетів Statistica 5.5 (StatSoft Rus) і Stadia 6.1 «Информатика и компьютеры», Москва) [7, 10].

Результати дослідження

Результати хронаксиметрії у хворих на хронічну попереково-крижову радикулопатію свідчили про зниження нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа до 18,08 ± 0,38 мкВ на відміну від контролю — 15,04 ± 0,16 мкВ (St = 4,88, p < 0,001) і гомілкового нерва зліва до 15,23 ± 0,26 мкВ на відміну від контролю — 13,30 ± 0,14 мкВ (St = 4,51, p < 0,001), а також було знижене нервово-м’язове збудження малогомілкового нерва справа до 14,58 ± 0,19 мкВ на відміну від контролю — 12,62 ± 0,16 мкВ (St = 6,05, p < 0,001) і малогомілкового нерва зліва до 12,29 ± ± 0,13 мкВ на відміну від контролю — 10,74 ± 0,12 мкВ (St = 6,76, p < 0,001). Коефіцієнт асиметрії становив для гомілкового нерва 18,80 ± 1,62 % і вірогідно не відрізнявся від контролю — 13,56 ± 1,44 % (St = 1,93, p = 0,055), для малогомілкового нерва — 19,78 ± 1,74 % і вірогідно не відрізнявся від контролю — 17,82 ± 1,64 % (St = 0,67, p = 0,51) (рис. 1, 2).

Розвиток хронічної попереково-крижової радикулопатії впливав на зниження нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа (KW = 18,69, p < 0,001, MT = 41,44, p < 0,001) та зліва (KW = 15,05, p = 0,0001, MT = 29,09, p < 0,001), малогомілкового нерва справа (KW = 31,24, p < 0,001, MT = 41,44, p <  0,001) та зліва (KW = 46,36, p < 0,001, MT = 20,95, p < 0,001), на коефіцієнт асиметрії гомілкових нервів (KW = 17,50, p < 0,001, MT = 28,07, p < 0,001) та не впливав на коефіцієнт асиметрії малогомілкових нервів (KW = 1,83, p = 0,1763, MT = 5,75, p = 0,0165).

М’язово-тонічний синдром у гірників вугільних шахт із хронічною попереково-крижовою радикулопатією не впливав на нервово-м’язове збудження гомілкових та малогомілкових нервів, коефіцієнт асиметрії.

Вік та стаж праці гірників вугільних шахт із хронічною попереково-крижовою радикулопатією не впливали на нервово-м’язове збудження гомілкового, малогомілкового нервів та на їх коефіцієнти асиметрії.

Загострення хронічної попереково-крижової радикулопатії в гірників вугільних шахт мало слабкий кореляційний зв’язок із результатами хронаксиметрії гомілкового нерва справа та зліва (r = 0,26, p = 0,0041; r = 0,26, p = 0,0042 відповідно). Вираженість загострення в гірників вугільних шахт із хронічною попереково-крижовою радикулопатією впливала на зменшення нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа (KW = 7,23, p = 0,0072, MT = 7,18, p = 0,0073) та зліва (KW = 9,21, p = 0,0024, MT = 9,98, p = 0,0016).

Кількість синдромів попереково-крижової радикулопатії в гірників вугільних шахт мала кореляційний зв’язок середньої сили з результатами хронаксиметрії гомілкового нерва справа та зліва (r = 0,69, p < 0,001; r = 0,68, p < 0,001 відповідно) та слабкий кореляційний зв’язок з результатами хронаксиметрії малогомілкового нерва справа, коефіцієнтами асиметрії гомілкових та малогомілкових нервів (r = 0,28, p = 0,0022; r = 0,26, p = 0,0036; r = 0,22, p = 0,0145 відповідно) та впливала на зменшення нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа (KW = 56,11, p < 0,001, MT = 59,79, p < 0,001) та зліва (KW = 57,37, p < 0,001, MT = 69,45, p < 0,001), малогомілкового нерва справа (KW = 12,64, p = 0,0018, MT = 9,09, p = 0,0106), на коефіцієнт асиметрії гомілкового (KW = 10,36, p = 0,0056, MT = 9,22, p = 0,0099) та малогомілкового (KW = 9,50, p = 0,0086, MT = 2,43, p = 0,2962) нервів.

Больовий синдром у хворих із хронічною попереково-крижовою радикулопатією гірників вугільних шахт мав кореляційний зв’язок із результатами хронаксиметрії гомілкового нерва справа (r = –0,19, p = 0,036) (зв’язок між больовим синдромом хронічної попереково-крижової радикулопатії з результатами хронаксиметрії (РХ) гомілкового нерва справа можна виразити наступною формулою рівняння регресії: РХ гомілкового нерва справа = 20,8889 – 3,0357 × больовий синдром) і впливав на зменшення нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа (KW = 4,08, p = 0,0433, MT = 3,59, p = 0,0581).

Корінцевий синдром у хворих із хронічною попереково-крижовою радикулопатією гірників вугільних шахт мав сильний кореляційний зв’язок із результатами хронаксиметрії гомілкового нерва справа та зліва (r = 0,89, p < 0,001; r = 0,81, p < 0,001 відповідно) та кореляційний зв’язок середньої сили з результатами хронаксиметрії малогомілкового нерва справа, коефіцієнтами асиметрії гомілкових та малогомілкових нервів (r = 0,31, p = 0,0005; r = 0,38, p = 0,00002; r = 0,34, p = 0,0001 відповідно). Наявність корінцевого синдрому впливала на зменшення нервово-м’язового збудження гомілкового нерва справа (KW = 87,27, p < 0,001, MT = 93,04, p < 0,001) та зліва (KW = 83, p < 0,001, MT = 88,57, p < 0,001), малогомілкового нерва справа (KW = 10,40, p = 0,0013, MT = 5,60, p = 0,0179), коефіцієнт асиметрії гомілкового (KW = 20,31, p < 0,001, MT = 16,90, p < 0,001) та малогомілкового (KW = 13,32, p = 0,0003, MT = 3,55, p = 0,059) нервів.

Висновки

1. Хронаксиметрія має важливе значення у виявленні порушень нервово-м’язового збудження нервів гомілки в гірників вугільних шахт із хронічною попереково-м’язовою радикулопатією.

2. Зниження нервово-м’язового збудження було найбільш вираженим для малогомілкових нервів справа (до 14,58 ± 0,19 мкВ) та зліва (до 12,29 ± 0,13 мкВ) (p < 0,001 відповідно).

3. Був виявлений сильний кореляційний зв’язок між корінцевим синдромом та результатами хронаксиметрії гомілкового нерва справа та зліва (r = 0,89, p < 0,001; r = 0,81, p < 0,001 відповідно). Це означає, що клінічно значимі прояви ураження спинномозкового корінця значно впливали на нервово-м’язове збудження цих нервів.