Международный неврологический журнал 3 (81) 2016
Вернуться к номеру
Я не боюся небуття
Рубрики: Неврология
Разделы: От первого лица
Версия для печати
Статтю опубліковано на с. 181
* * *
Я не боюся небуття,
І двох смертей я не злякаюсь,
Але жахаюся життя
В розлуках довгих з отчим краєм.
Дай, доле, вибрати мені
Зі всіх багатств Карпати сині,
Не сотню літ на чужині,
А мить одну на Батьківщині.
Скарби
Сусідка наша, добра тітка Настя,
Багатою була — на три села.
Носила ключ від скрині у запасці
І, мов зіницю ока, берегла.
Лише в неділю відкривала скриню,
В якій ховала, мов безцінний дар,
Вишивану сорочку, лист від сина
Та ще старий шевченківський «Кобзар».
* * *
Зійди з п’єдесталу власних удач,
Від горя чужого здригнись і заплач.
Серцем торкнися чужої біди.
Пожалій!
Зрозумій!
І лиш потім суди!
* * *
Злітає тихо жовте листя з клена,
Немов мої одмріяні літа.
І ти печально дивишся на мене —
Прийшла вже осінь. Осінь золота.
Але душа моя співає дзвінко
Та ластівкою рветься в висоту.
Іду я по зеленому барвінку
Через осінній холод і сльоту…
* * *
Цвіли черешні. Раптом — сніг!
І посивіло все навколо:
Долини, гори, ліс і поле.
Дерева тужать вздовж доріг,
І сниться їм тепло прийдешнє…
Моє кохання — цвіт черешні.
Твої слова — холодний сніг.
Ірина Михайловська
Із збірника віршів «Мамине джерело». —
Львів: Каменяр, 1990