Мобильная версия

Международный неврологический журнал 6 (92) 2017

Вплив сенсорної депривації на вегетативні показники та динаміку катехоламінів у хворих із наслідками легкої черепно-мозкової травми

Авторы: Коршняк В.О(1)., Насібуллін Б.А.(2)
(1) — ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України», м. Харків, Україна
(2) — ДУ «Український НДІ медичної реабілітації та курортології МОЗ України», м. Одеса, Україна

Рубрики: Неврология

Разделы: Клинические исследования

Статтю присвячено новому методу лікування — програмованій сенсорній депривації вегетативних розладів у хворих із віддаленими наслідками легкої закритої черепно-мозкової травми. Розроблено нову методику лікування, яка полягає у програмуванні хворих перед початком лікування, що в подальшому дозволяє зняти незаплановані ефекти, які виникають у пацієнтів під час перебування у флоат-камері. Вивчено вплив наведеного методу на вегетативні показники й обмін біогенних амінів у даної групи пацієнтів. Виявлено позитивний ефект після проведеного лікування (через 1 місяць) у діяльності вегетативної нервової системи та обміні катехоламінів. Це дає підставу рекомендувати в клінічну практику новий немедикаментозний метод — програмовану сенсорну депривацію — для лікування вегетативних порушень у хворих із наслідками легкої черепно-мозкової травми.

Статья посвящена новому методу лечения программированной сенсорной депривацией вегетативных нарушений у больных с отдаленными последствиями легкой закрытой черепно-мозговой травмы. Разработана новая методика лечения — программирование больных перед началом лечения, что дает возможность снять незапланированные эффекты, возникающие у пациентов во время пребывания в флоат-камере. Изучено влияние представленного методa на вегетативные показатели и обмен биогенных аминов у данной группы больных. Выявлен положительный эффект после проведенного лечения (через 1 месяц) в работе вегетативной нервной системы и обмене катехоламинов. Это дает основание рекомендовать в клиническую практику новый немедикаментозный метод — программированную сенсорную депривацию — для лечения вегетативных нарушений у больных с последствиями легкой закрытой черепно-мозговой травмы.

The paper deals with a new method for the treatment of vegetative disturbances by means of programmed sensory deprivation in patients with long-term effects of mild craniocerebral trauma. A new treatment technique has been developed — programming of patients before treatment initiation that makes it possible to control the unplanned effects occurring in patients during their staying in an isolation tank. We have examined the influence of the given method on vegetative indexes and biogenic amine metabolism in this group of patients. After treatment (its duration was one month), a positive effect was found in the functions of vegetative nervous system and catecholamine metabolism. This fact gives us a reason to recommend a new drug-free method of programmed sensory deprivation for inclusion into the clinical practice for the treatment of vegetative nervous system disorders in patients with consequences of mild craniocerebral trauma.

Ключевые слова

наслідки легкої черепно-мозкової травми; програмована сенсорна депривація; вегетативні порушення; катехоламіни

последствия легкой черепно-мозговой травмы; программированная сенсорная депривация; вегетативные нарушения; катехоламины

consequences of mild craniocerebral trauma; programmed sensory deprivation; vegetative disturbances; catecholamines

doi: http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.6.92.2017.111585

Вступ

Закрита черепно-мозкова травма (ЗЧМТ) як складова загального травматизму стає все більш актуальною не тільки в медичному плані, але і в соціально-економічному та загальнодержавному. Згідно з епідеміологічними дослідженнями, за популяційно-вибірковою методикою встановлено, що черепно-мозкову травму (ЧМТ) на рік отримують не менше 1,2 млн людей (5–7 на 1000 населення). В різних регіонах України частота ЧМТ становить від 2,3 до 6 %, у середньому — від 4 до 4,2 %, тобто 200 тис. людей на рік [1]. Щороку кількість постраждалих від ЧМТ у світі збільшується приблизно на 2 %. Відповідно збільшується і кількість хворих із віддаленими наслідками [2]. У Китаї частота ЧМТ коливається з розрахунку на 1000 чоловік — 7 %, у США — 5,3 %, в Росії — 4 %, Шотландії — 1,1 %, Бельгії — 3,7 %, Литві — 2,9 % [3, 4].

У кожного другого із трьох хворих через 1–1,5 року виникають віддалені наслідки в різних варіантах із періодичною декомпенсацією (1–2 рази протягом року — по 20–25 днів непрацездатності). Таке положення пояснюється тим, що при ЗЧМТ ушкоджуються структури гіпоталамуса, ретикулярної формації, стовбура мозку, лобно- та скронево-медіобазальні структури мозку. Поряд із тим психоемоційний стрес, який супроводжує виникнення ЗЧМТ, ускладнює перебіг ушкодження зазначених структур і теж сприяє розвитку віддалених наслідків ЗЧМТ.

На сьогодні лікар-невролог має великий арсенал медикаментозних засобів. Але якщо враховувати вартість ліків (2000–4000 грн на курс лікування), а у багатьох хворих і підвищену алергізацію або парадоксальну реакцію до них, то можливість повноцінного лікування значно знижується. У США, наприклад, близько 25–38 % хворих заможних людей шукають альтернативні методи лікування, що може свідчити про поступовий відхід у їх свідомості від застосування медикаментозної терапії [4].

Таким чином, основним критерієм успішності терапевтичних заходів є покращення якості життя хворих за рахунок відновлення соціального статусу пацієнта, а лікувальні заходи повинні базуватися на використанні механізмів самовідновлення.

В силу цього особливу актуальність набуває розробка нових немедикаментозних методів лікування та реабілітації хворих із віддаленими наслідками ЗЧМТ. Одним із таких немедикаментозних методів є сенсорна депривація. Основу цього методу становить тимчасова депривація світлових, звукових, гравітаційних і температурних подразників, які становлять повсякденний сенситивний фон людини. Зовнішні обумовлені зміни цього фону потребують постійної активації адаптаційних механізмів, що забезпечують пристосування організму до змін навколишнього середовища. Тобто зменшення сенситивного навантаження буде сприяти відновленню оптимального рівня активності та збалансованості систем пристосування.

У своїх попередніх дослідженнях [5, 6] нами було встановлено, що застосування методу сенсорної депривації щодо хворих з астеноневротичними розладами та наслідками ЗЧМТ суттєво покращує збалансованість роботи надсегментарних структур.

Мета роботи — вивчити стан вегетативної нервової системи та обмін біогенних амінів у хворих із віддаленими наслідками ЗЧМТ у стані декомпенсації з вегетативною дисфункцією.

Матеріали та методи

Обстежені 72 хворі із наслідками легкої черепно-мозкової травми. Вік хворих становив 27–40 років. Давність травми — 2–5 років. Усі хворі до цього неодноразово проходили курси стаціонарного лікування з короткочасним позитивним ефектом (3–9 місяців) або без нього. У 18 пацієнтів спостерігалася медикаментозна алергія.

Всі хворі при первинному обстеженні скаржилися на періодичний головний біль, запаморочення, швидку втомлюваність, зниження працездатності, неможливість якісно виконувати свою роботу, підвищену подразливість, порушення циклу сон — неспання, сонливість упродовж дня, зниження пам’яті. Погіршення свого стану хворі пов’язували з тривалими психоемоційними перевантаженнями та економічними негараздами, що мали місце на той час.

До початку лікування більшість хворих постійно приймали анальгетики, транквілізатори, седативні препарати, снодійні. Поряд із тим всі ці групи препаратів у більшості випадків не використовуються як засоби терапії в осіб, які потребують збереження активності та швидкості реакцій, а у пацієнтів в амбулаторній практиці не дають можливості відновлення працездатності навіть при зникненні або зменшенні симптомів захворювання.

В силу цих причин нами було запропоновано даній групі хворих пройти курс флоат-терапії або сенсорної депривації. Курс лікування становив 10–12 сеансів по 45–60 хвилин через день.

Для об’єктивізації результатів до та після лікування проводили дослідження стану вегетативної нервової системи (вегетативний тонус, вегетативна реактивність і вегетативне забезпечення діяльності) за загально–прийнятою методикою (Вейн О.М., 2000) [10], вивчали стан симпатоадреналової системи за рівнем адреналіну, норадреналіну та серотоніну у крові, що екскретуються з добової сечі. Нейрогормональні дослідження проводили за допомогою флюорометричного методу на апараті «Флуораш 02-АБЛС-Т». Контрольну групу становили 20 практично здорових чоловік віком від 27 до 39 років, в анамнезі яких не було ЧМТ, інфекційних захворювань центральної нервової системи. Повторне обстеження хворих робили через 1 місяць після закінчення курсу флоат-терапії. Статистичне обрахування даних проводили за допомогою програмного забезпечення Statistica 6.0 [9].

Курс сенсорної депривації здійснювали за допомогою спеціальної камери, що являє собою приміщення, повністю ізольоване від шумових, світлових, теплових, звукових ефектів і гравітаційних подразників, довжиною 3 метри, шириною та висотою 2 метри. У дно ванни (її висота дорівнює 27 см) та стелю вмонтовані нагрівачі, що підтримують постійну температуру в камері для запобігання утворюванню конденсату. Температура в середині камери постійно підтримується на рівні 35,0 °С. Ванна заповнюється рідиною, насиченою сіллю Епсона, що дозволяє пацієнту знаходитися на поверхні в стані, близькому до невагомості. Кінцівки, голова, хребет підтримуються товщею води незалежно одне від одного, що імітує невагомість. Після кожного сеансу проводять очищення води — три ступені механічної фільтрації та один ступінь адсорбції (вода проходить через активоване вугілля) і 8 ступенів очистки за допомогою ультрафіолетових фільтрів.

Результати та обговорення

Оцінку результатів терапевтичного застосування сенсорної депривації здійснювали на різних рівнях діяльності організму. Перш за все фіксували суб’єктивні враження, які описували хворі, перебуваючи у флоат-камері. Під час сеансу пацієнти відзначали віддаленість від реальності. Хворі фіксували, що перші декілька хвилин, проведені в середині камери, нічим не відрізнялися від часу за її межами та сприймалися нормально, але вже після десяти хвилин флоатингу усвідомлення або відчуття часу змінюється — вони засинали, сон був глибокий. Картини або факти, які виникають у свідомості пацієнтів під час сеансу, тривають безкінечно довго. Деколи під час сеансу у хворих виникали галюцинаторні ефекти (один хворий бачив себе учасником комп’ютерної гри, інший був на полюванні в Африці тощо). Для зняття цих незапланованих ефектів було запропоновано програмування хворих, яке полягало у відключенні каналів сприйняття (дигітального, візуально-образного, аудіального) та спрямованості фокусу уваги пацієнта на потреби свого тіла [7]. Кінестетичний канал, через який проводиться програмування сенсорної депривації, залишається відкритим.

Перед початком сеансу визначаються важливі складові для хворого, що є основними для нього, а саме: а) здоров’я, тіло; б) наскільки важливо для нього зараз хворіти; в) які цінності на даний момент мають значення — гроші, робота, сім’я; г) що може привести до нормалізації внутрішньої психологічної рівноваги; ґ) його переконання — хвороба це «глухий кут» у його положенні чи стан, який можна змінити.

Отже, фокус уваги внутрішнього та зовнішнього сприйняття свого тіла, його положення й тих процесів, що відбуваються в організмі, звужуються. Фільтри свідомості, що «поставлені», вагомо знижують сприйняття подразників, відповідно, процес переходить під контроль несвідомого сприйняття свого тіла. Сприйняття самого себе залишається, але воно не потребує великих витрат енергії організму, а ті ресурси, що звільнені від такої роботи, переключаються на відновлення ушкоджених систем та організму в цілому. Зняття стресового фактора у хворого на час проведення програмованої сенсорної депривації мозок людини сприймає як подію, що вже відбулася. Відповідно послаблюється «нейром’язовий замок», що має місце при цьому. Таким чином, знімається напруження в різних відділах м’язової системи, і ланцюгова реакція «порочного кола», що мала місце до цього, стає розірваною [7].

Вивчення вегетативного тонусу показало, що до початку лікування у 48 (67 ± 6) % хворих мала місце симпатикотонія, яка після програмованої сенсорної депривації залишилася у майже 20 (28 ± 5) % обстежених (р < 0,01). Ейтонія була у 13 (18 ± 4) % пацієнтів та після лікування стала у 41 (57 ± 6) % чоловіків (р < 0,01).

Нормальна вегетативна реактивність (табл. 1) після лікування стала у 38 (53 ± 6) % із 9 (12 ± 4) % хворих (р < 0,01). Також збільшилася кількість осіб із нормальним вегетативним забезпеченням діяльності з 7 (10 ± 4) % до 43 (60 ± 6) % (р < 0,01), та зменшилася кількість осіб з 48 (67 ± 6) % до 16 (22 ± 5) % із недостатнім вегетативним забезпеченням діяльності (р < 0,01). Отже, в результаті застосування програмованої сенсорної депривації покращується збалансованість неспецифічних систем мозку, основними з яких є структури лімбіко-ретикулярного комплексу.

Оцінку стану гуморальної регуляції даної групи хворих оцінювали за концентрацією серотоніну в крові та екскреції катехоламінів (адреналін, норадреналін) з сечею. За результатами табл. 2, у цих хворих спостерігається підвищення екскреції адреналіну. На фоні дисбалансу катехоламінів виявлено збільшення концентрації серотоніну у крові.

Отже, в центральній нервовій системі має місце дезінтеграція функціонування регуляторних механізмів, що обумовлює системний характер неврологічних порушень. Системний характер порушень спотворює, а у ряді випадків робить неможливим формування як генералізованої адаптивної реакції, так і поточної адаптогенної метаболічної перебудови.

Після лікування показники обміну катехоламінів змінилися: зменшилася екскреція адреналіну від 48,6 ± 3,9 н/моль/добу до 34,2 ± 2,3 н/моль/добу (р < 0,05), і практично наблизилися до показників контрольної групи. Екскреція норадреналіну під впливом проведеного лікування збільшилася з 132,4 ± 10,2 н/моль/добу до 151,6 ± 10,2 н/моль/добу. Вміст серотоніну зменшився у 2 рази. В цілому обмін катехоламінів у даної групи хворих наблизився до норми. Таким чином, можна вважати перспективною високу позитивну ефективність програмованої сенсорної депривації в коригуванні відхилень діяльності організму. Це обумовлено тим, що зниження потоків сенсорної інформації від рецепторів зовнішнього впливу, пропріоцептивної імпульсації від м’язово-кісткової та вестибулярної систем, інтерорецепторної імпульсації, від внутрішніх органів відбувається зниження висхідної імпульсації в кору півкуль мозку та низхідної імпульсації до підкірково-стовбурових структур. Спільність функціональних систем, що забезпечують переробку зовнішньої та внутрішньоорганізаційної інформації, в цих умовах призводить до зменшення оцінки локалізації зовнішніх подразників і, тим самим, проходить переналагодження цих систем на регуляцію внутрішнього стану організму. Завдяки такій переналадці зменшується вироблення гормонів і медіаторів, які виконують функції стрес-реалізуючих механізмів та посилюють активність «автономної терапевтичної системи» організму [8]. Остання здійснює збалансованість і синхронізацію діяльності підкіркових структур надсегментарних центрів вегетативної нервової системи. Оптимізація діяльності останніх обумовлює відновлення оптимальної активності функціонування організму, що є важливим новим напрямком лікувально-реабілітаційної терапії.

Висновки

Проведене дослідження показало, що застосування методу програмованої сенсорної депривації у хворих із вегетативними порушеннями, які обумовлені наслідками легкої ЧМТ, сприяє нормалізації у більшості випадків вегетативних і нейрогормональних показників (за даними обміну катехоламінів), який відображає і одночасно визначає стан та діяльність симпатоадреналової системи.

Конфлікт інтересів. Автори заявляють про відсутність конфлікту інтересів при підготовці даної статті.

Список литературы

1. Григорова І.А., Куфтеріна Н.С. Динаміка когнітивних змін у хворих із наслідками закритої черепно-мозкової травми // Міжнарод. неврологічний журнал. — 2012. — № 3(49). — С. 145-149.

2. Коршняк В.О. Динаміка мозкоспецифічних білків та мелатоніну до та після мікрохвильової резонансної терапії у хворих з наслідками легкої черепно-мозкової травми // Укр. вісник психоневрології. — 2015. — Т. 23. — Вип. 4(85) — С. 14-16.

3. Черепно-мозговая травма. Диагностика и лечение / Л.Б. Лихтерман. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2014. — 488 с.

4. Фізіотерапевтичні методи — програмоване біокерування лікуванням наслідків закритих черепно-мозкових травм / А.І. Гоженко, В.О. Коршняк, Б.А. Насібуллін. — Одеса; Харків, 2016. — 72 с.

5. Насібуллін Б.А., Коршняк В.О. Обґрунтування застосування методу сенсорної депривації для корегування астено-невротичних розладів // Вісник наукових досліджень. — 2014. — № 4. — С. 13-15.

6. Коршняк В.О., Донник Т.А. Вплив програмованої сенсорної депривації на динаміку мелатоніну у хворих з синдромом вегетативної дистонії травматичного генезу // Актуальні проблеми сучасної медицини. — 2015. — Т. 15. — Вип. 4(52). — С. 80-83.

7. Криничко В.В., Коршняк В.О. Нейрофізіологічні механізми програмованої сенсорної депривації // Експериментальна і клінічна медицина. — 2015. — № 4(69). — С. 94-99.

8. Чернявский Д.С. Синергетика и информация. Динамическая теория информации. — М., 2004. — 288 с.

9. Лях Ю.Е., Гурьянов В.Г., Хоменко В.Н., Панченко О.А. Основы компьютерной биостатистики: анализ информации в биологии, медицине и фармации статистическим пакетом MedStst. — Д.: Папакица Е.К., 2006. — 214 с.

10. Вегетативные расстройства: клиника, лечение, диагностика / Под ред. А.М. Вейна. — М.: МИА, 2000. — 752 с.