Международный неврологический журнал №1 (103), 2019
Вернуться к номеру
Олександр Онисимович Скоромець
Рубрики: Неврология
Версия для печати
«Ніяка робота не рухається без пристрасті й любові». Ці слова великого вченого Івана Петровича Павлова були й залишаються кредо й суттю життя нашого земляка-українця — академіка Олександра Онисимовича Скоромця. Ось уже понад шість десятиліть він працює в Петербурзькому державному медичному університеті ім. І.П. Павлова, уособлюючи неврологічну гілку цього найбільшого навчального закладу.
Олександр Скоромець народився 28 березня 1937 року на Сумщині, у селі Анастасівка. Ці краї вражають калейдоскопом знакових відлунь тисячоліть. Тут ви зустрінете відгомін давньої Скіфії: це і кургани, що збереглися до наших днів, мов маяки доісторичних часів, і назви повноводних приток Дніпра — Сула і Псел, які мають скіфське звучання. Усе це більше, ніж пам’ятки, що викликають історичні асоціації.
Але повернемося до нашого героя. До початку Другої світової війни залишалися лічені роки. Батько Сашка Скоромця, Онисим Іванович, був відразу ж мобілізований в армію. Його військова доля склалася драматично. У зв’язку з пораненням звісток від нього довгий час не було. Дружина Онисима Івановича, Єфросинія Терентіївна Панасейко (мати п’ятьох дітей, серед яких молодшим був Олександр), вже втратила надію на повернення чоловіка. І все ж він повернувся, поранений, на милицях. За свій подвиг у боях за Батьківщину Онисим Скоромець був нагороджений орденом Червоної Зірки. Але звістка про бойову відзнаку прийшла в Анастасівку тільки у 2017 році! Скромний воїн прожив недовго, і указ про нагороду було вручено громадськості села, уже за участю його сина, славетного земляка, відомого вченого-медика О.О. Скоромця.
Після закінчення семирічки Олександру радили навчатися в школі далі, адже він відзначався неабиякими здібностями, які помітили педагоги. Але десятирічка знаходилася досить далеко, у селі Артополок. До того ж в Анастасівці здавна шанували професію фельдшера, а серед рідних Олександра були медики-подвижники. Олександр Скоромець обрав фельдшерське училище в Сумах. Викладачі також розгледіли в 14-річному Сашкові величезні можливості. У перших (нехай учнівських) дослідних роботах юнака підтримував директор училища — Борис Пимонович Коротенко. Відмінник навчання Олександр Скоромець був включений до числа випускників (лише 5 %), які мали законне право на вступ без іспитів за особистим вибором абітурієнта в будь-який медичний ВНЗ країни.
На той час О. Скоромець уже багато знав про Ленінград, тож абсолютно самостійно обрав для вступу медичний інститут саме в місті на берегах Неви. Насилу дістав залізничний квиток на поїзд Маріуполь — Ленінград, але на зарахування пільговиків у медичні інститути міста запізнився. Директор першого Державного медичного інституту ім. Павлова зустрів новачка досить стримано, сказав: «В Україні одинадцять медінститутів, чому не пішов в один із них? Пільга 5 % уже перевищена, складай іспити на загальних підставах!..» І тут, як то кажуть, настав момент істини. «А я от думав, що мене тут зустрінуть як брата», — промовив у відповідь абітурієнт, майбутній академік. Адже саме в дні його перебування там відзначалося 350-річчя возз’єднання України з Росією. «Ну ти й орел!» — посміхнувся ректор і зателефонував секретареві приймальної комісії щодо зарахування волонтера з української глибинки. Щоб вижити, Олександр пішов працювати спочатку санітаром, а потім медбратом у психіатричну лікарню імені І.М. Балінського.
Але прийшов час отримання лікарського диплома. Молодий лікар мріяв стати вченим і був зарахований ординатором у клініку неврології, яку очолював професор Д.К. Богородинський. Саме він і став для Олександра Онисимовича учителем і натхненником його майбутніх неврологічних робіт і відкриттів.
Але дебют в ординатурі виявився недовгим. Для продовження практичної діяльності О.О. Скоромець був направлений на роботу лікарем-неврологом у Красноярськ-45 (медсанчастину 3-го Управління МОЗ СРСР). Це була абсолютно нова установа в галузі радіаційної медицини, що стала супутником розвитку атомної промисловості. Як неврологу, О.О. Скоромцю довелося стикатися з різними видами уражень нервової системи (у тому числі пострадіаційними).
У 1965 році він був прийнятий у клінічну аспірантуру при кафедрі нервових хвороб. Мала відбутися підготовка кандидатської, а потім і докторської дисертації з проблеми розшифровки маловивчених захворювань, таких як інсульт та інфаркт спинного мозку (на той час це була малодосліджена, складна для науки тема). До початку 70-х років докторська дисертація О.О. Скоромця була блискуче захищена, а далі він пройшов шлях асистента, доцента, а потім і професора кафедри, був обраний її завідувачем.
У 1975 році О.О. Скоромець розширив наукові горизонти рідної кафедри, яка стала за його ініціативою кафедрою неврології й нейрохірургії Першого Ленінградського медичного інституту ім. академіка І.П. Павлова.
Продовжуючи наукову роботу в інституті, органічно пов’язану зі школою В.М. Бехтерева, О.О. Скоромець завойовував усе більший науковий авторитет серед професійних і практичних неврологів СРСР, Росії і країн пострадянського простору, особливо в Україні. Адже він завжди залишався сином України!
Протягом понад півстоліття О.О. Скоромець був головним неврологом Ленінграда, а потім і Санкт-Петербурга. У 1996 році український петербуржець був обраний членом-кореспондентом РАН, а у 2001 році отримав статус дійсного члена двох провідних російських академій — РАМН і РАН.
І все ж щорічно (ось уже протягом шістдесяти років) Олександр Онисимович приїжджає в рідну Анастасівку не тільки для енергетичного підживлення, але й для відродження рідного краю. А сил за ці роки їм було витрачено досить! За безоплатної допомоги О.О. Скоромця і його сім’ї Анастасівка перетворилася на своєрідний науковий філіал його школи. Великий практик-невролог Олександр Онисимович заснував для колег Сумщини майстер-класи, що перетворило область на нову колиску сучасної неврології. В Анастасівці зусиллями академіка О.О. Скоромця і його дружини (професора, д.м.н., дитячого невролога Анни Петрівни Скоромець) на базі місцевої лікарні заснована зразкова неврологічна клініка, діяльність якої ґрунтується на концепціях обох учених.
У 2018 році за сприяння Київської клініки сучасної неврології «Аксімед» (там академік О.О. Скоромець прочитав багато лекцій і провів практичні заняття з лікарями) в особі її керівника Олексія Леоновича Сіделковського, кандидата медичних наук, учня Олександра Онисимовича, була видана книга «Анастасівка — дивосвіт життя», у якій постає образ академіка О.О. Скоромця і знаходять відображення його наукові парадигми. Це професійно виконане високохудожнє видання, у книзі можна побачити і стару школу на хуторі Артополог, і нову будівлю школи в Анастасівці, у якій навчався Олександр Скоромець. По суті, на сторінках цієї книги в контексті історії сім’ї О.О. Скоромця відтворена біографія всієї країни!
Багаторічна титанічна праця, вроджене обдарування, оптимізм — усе це поєднала в собі одна Людина — академік Олександр Онисимович Скоромець, істинний патріот рідної України! І тому є підтвердження: у листопаді 2018 р. діючій упродовж багатьох років у м. Києві неврологічній школі присвоєно ім’я О.О. Скоромця за проведення високопрофесійних лекцій, практичних занять, консультацій і випущено спеціальний нагородний знак.
Головний редактор
«Міжнародного неврологічного журналу»,
професор Станіслав Євтушенко