Журнал «Практическая онкология» Том 2, №2, 2019

Актуальність. Інтерес до лікування раку прямої кишки постійно збільшується через зростання захворюваності в усьому світі. Не є винятком і Україна, де за останні двадцять років приріст захворюваності на рак товстої кишки становив близько 25 %, а у м. Києві темпи приросту ще вищі. Хірургічне лікування залишається радикальним методом у комплексному лікуванні хворих на рак прямої кишки, тому що цей метод є визначальним в отриманні безпосередніх та віддалених результатів. Формування низьких колоректальних анастомозів має високий рівень виникнення неспроможності, незважаючи на сучасний рівень розвитку хірургічних технологій. Формування превентивної трансверзо- чи ілеостоми не запобігає неспроможності, а лише зменшує кількість виконаних релапаротомій. Тому проводиться постійний пошук нових способів хірургічного лікування індивідуально для кожного хворого, щоб покращити безпосередні результати лікування та якість життя пацієнта. Мета дослідження: обґрунтування вибору обсягу хірургічного втручання як етапу комплексного лікування у хворих на рак середньо- та нижньоампулярного відділів прямої кишки. Матеріали та методи. Об’єктом аналізу стали 2157 хворих, прооперованих з приводу раку середньо- та нижньоампулярного відділів прямої кишки у Київському міському клінічному онкологічному центрі за період 2004–2018 рр. Як показує статистика, ця група хворих становить 60,88 % від пацієнтів, прооперованих з приводу раку прямої кишки за даний період. Характеристика хворих була такою: спостерігалась незначна перевага чоловічої статі над жіночою, середній вік хворих — 54,2 ± 4,42 року, наймолодшому пацієнту було 22 роки, найстаршому — 89 років. Морфологічно у 88,73 % випадках верифікована аденокарцинома різного ступеня диференціації зі статистично вірогідною перевагою G2 над G3–4. За стадією захворювання: І — у 9,83 %; ІІ — 57,53 %; ІІІ — 21,37 %, ІV — 11,27 % пацієнтів, за останні п’ять років спостерігається зростання оперованих пацієнтів із ІІІ та ІV стадіями захворювання. Хворим проведено комплекс протокольних обстежень відповідно до міжнародних стандартів з обов’язковим виконанням СКТ, МРТ, за потреби — ПЕТ-КТ. Кожний із зазначених методів має своє завдання і цінність в його визначенні. Через 4 тижні після закінчення першого етапу хіміопроменевої терапії хворим у динаміці виконано фіброректосигмоскопію, МРТ. Результати та обговорення. На першому етапі комплексного лікування 1801 (83,49 %) хворому проведена хіміопроменева терапія, опромінення виконано за класичною методикою до сумарної дози 44,6–55,0 Гр із призначенням фторпірамідинів (5-Fu, капецитабін) з подальшим виконанням хірургічного втручання через 6 тижнів. На другому етапі комплексного лікування хворим проведено такі хірургічні втручання: у 89 (4,94 %) хворих — трансанальне видалення пухлини; у 691 (38,36 %) хворого — передня резекція прямої кишки, у 17,07 % вона виконана в комбінованому обсязі; за способом формування анастомозу: мануальний — у 54,27 % хворих, степлерний — у 45,73 % хворих; превентивна стома виконана у 56,87 % хворих зі степлерним анастомозом; низьку передню резекцію зроблено у 302 (16,77 %) пацієнтів, серед яких мануальний анастомоз сформований лише у 14,57 %; формувався переважно степлерний анастомоз із накладанням превентивної стоми; у 479 (26,59 %) хворих виконано черевно-анальну резекцію, у 5,63 % був сформований первинний екстракорпоральний анастомоз, а у 94,37 % відстрочений із формуванням на 10–13-ту добу післяопераційного періоду, і лише в 11 пацієнтів накладена превентивна стома як спосіб запобігання некробіотичному процесу у зведеній кишці; у 137 (7,61 %) хворих виконана інтрасфінктерна резекція прямої кишки та у 113 (6,27) — черевно-промежинна екстирпація прямої кишки, яку проводили за наявності поширення пухлини на анальний канал, ознак інвазії пухлини в діафрагму таза чи елементів зовнішнього анального сфінктера, на основі МРТ, виконаної через 4 тижні після завершення хіміопроменевого лікування. На третьому етапі комплексного лікування у 1562 (86,72 %) хворих проведена ад’ювантна поліхіміотерапія за схемами FOLFOX 4–6 чи CAPOX. Післяопераційні ускладнення констатовано у 15,32 %, післяопераційна летальність становила 2,16 %. П’ятирічна виживаність — 75,57 %, із безрецидивною — 69,79 %. Статистично вірогідними були показники терміну реабілітації хворих, а саме: нормалізація континенції до 4 місяців, психосоціальна — до 2 місяців, трудова — з терміном 6 місяців. Висновки. Вибір індивідуалізованого для конкретного пацієнта обсягу хірургічного втручання, що базується на чіткій локалізації, морфологічній характеристиці пухлини, її місцевому чи генералізованому поширенні, психосоматичному налаштуванні хворого, дає можливість отримати позитивні безпосередні та віддалені результати.