Журнал «Практическая онкология» Том 2, №2, 2019

Актуальність. Проведено аналіз захворюваності та смертності в Україні, аналіз вікових категорій хворих на рак прямої кишки (РПК). За даними сучасної літератури та оглядів клінічних досліджень, РПК є актуальною медико-соціальною проблемою внаслідок несприятливої динаміки за останні 20 років. В Україні у структурі онкологічної захворюваності РПК, за даними Національного канцер-реєстру 2018 року, посідає 6-те місце, його поширеність дорівнює 19,4 %. Показник смертності в Україні за 2018 рік стоїть на 5-му місці та становить 6,3 % на 100 000 населення, що перевищує світовий показник смертності (6,0 %). Нині променева терапія (ПТ) стала стандартом комбінованого лікування РПК. При цьому серед сучасних видів ПТ (перед- і післяопераційна) найбільше визнання і поширення набула саме передопераційна променева терапія. Найбільший ефект ПТ отримано при загрозі залучення циркулярної лінії резекції у пухлинний процес. В центрі онкології та радіохірургії «Клініка Спіженка» використовують сучасні технології ПТ у лікуванні РПК: здійснювалась IMRT ПТ доставки опромінення, що дозволяє формувати дозовий розподіл у мішенях складної форми з мінімізацією ушкодження суміжних органів, можливістю використання інтегрованого буста й одночасного опромінення пахових лімфовузлів. Використовувалися такі методики: пролонгований курс ПТ (ПКПТ) із разовою вогнищевою дозою (РВД) 1,8 Гр до сумарної вогнищевої дози (СВД) 50,4 Гр на пухлину прямої кишки, мезоректальну клітковину, пахові лімфовузли та короткий курс ПТ (ККПТ) із РВД 5,0 Гр до СВД 25 Гр. Мета нашої роботи: показати переваги сучасних технологій променевого лікування РПК та ПКПТ РПК. Матеріали та методи. В центрі онкології та радіохірургії «Клініка Спіженка» використовують сучасні технології ПТ у лікуванні раку прямої кишки: здійснювалася IMRT ПТ доставки опромінення, що дозволяє формувати дозовий розподіл у мішенях складної форми з мінімізацією ушкодження суміжних органів, можливістю використання інтегрованого буста й одночасного опромінення пахових лімфовузлів. Використовувалися такі методики: ПКПТ із РВД 1,8 Гр до СВД 50,4 Гр на пухлину прямої кишки, мезоректальну клітковину, пахові лімфовузли та ККПТ із РВД 5,0 Гр до СВД 25 Гр на тлі радіомодифікації кселодою 825 мг/м² у дні опромінення. Результати та обговорення. Усі пацієнти були розподілені на 2 групи, де застосовувався пролонгований та короткий курс променевої терапії. Проводилася променева терапія 72 пацієнтам: ПКПТ (94,4 %) було проліковано 68 пацієнтів із РПК T_3-4N_0-1M₀, які перебували на лікуванні в центрі онкології та радіохірургії «Клініка Спіженка» за 2011–2018 рр., ККПТ виконано 4 пацієнтам (5,5 %). Жінок було 42 (58,3 %), чоловіків — 26 (40,6 %). Хірургічне втручання здійснювалося протягом 3–6 тижнів після закінчення променевої терапії. У 68 пацієнтів (94,4 %), яким проводився ПК передопераційної ПТ із РВД 1,8 Гр п’ять разів на тиждень до СВД 50,4 Гр на первинний осередок, мезоректальну клітковину та шляхи лімфовідтоку. Застосовувалася радіомодифікація капецитабіном 850 мг/м² на добу всередину в два прийоми у дні проведення сеансів променевої терапії. Хірургічне втручання виконувалося через 6–8 тижнів після закінчення курсу терапії. Середній вік пацієнтів становив 59,52 року. Пухлина розташовувалася у верхньоампулярному відділі прямої кишки у 20 пацієнтів (30,5 %), у середньоампулярному — у 18 пацієнтів (28,4 %), у нижньоампулярному — у 20 пацієнтів (30,5 %). За класифікацією TNM пухлини розподілилися так: T_3-4N₀М₀ — у 47,2 % (34 хворих) і T_2-4N_1-2М₀ — у 52,7 % (38 хворих). Гістологічно переважала аденокарцинома G2. У 4 пацієнтів, яким проводився курс великофракційної ПТ на первинний осередок і шляхи метастазування, протягом 5 сеансів підводилася РВД 5 Гр до СВД 25 Гр. Хірургічне втручання здійснювалося протягом 3–6 днів після закінчення променевої терапії. Середній вік пацієнтів становив 59,52 року. Чоловіків було 2 (2,7 %), жінок — 2 (2,7 %). Пухлина розташовувалася у верхньоампулярному відділі у 2 пацієнтів (2,7 %). Звичайно після закінчення ПК променеві реакції у вигляді променевого ректиту 1–2-го ступеня спостерігалися у 20 пацієнтів (29,4 %) частіше і були більш вираженими, ніж після КК; при ПК — у 20 пацієнтів (29,4 %), а після КК — в 1 пацієнта (1,5 %). Виявлявся тільки проктит 1-го ступеня. Слід відзначити, що через 6–8 тижнів після ПК спостерігалося зменшення променевих реакцій, їх число було вже в два рази менше, ніж після КК, — 17,9 % (12 пацієнтів). Прок–тит 1–2-го ступеня був у 20 хворих (29,4 %), яким проводився ПКПТ. У багатьох країнах, відповідно до посібників NCCN, ESMO, передопераційна ПТ повинна проводитися хворим із високим ризиком місцевого рецидиву, в тому числі II стадії (Т₃N₀М₀). ESMO також рекомендує проводити передопераційне лікування залежно від групи ризику, що оцінюється за МРТ, наявності уражених лімфовузлів, відстані від ануса, інвазії мезоректальної клітковини, –судинної інвазії. Висновки. Застосування в терапії РПК передопераційного променевого лікування в комбінації з радіомодифікацією капецитабіном, у подальшому доповненого ад’ювантним хіміотерапевтичним лікуванням, може зменшити ймовірність розвитку рецидиву злоякісного процесу. IMRT має більш прогресивний характер лікування та сприяє зменшенню променевих реакцій органів малого таза порівняно зі стандартною конформною променевою терапією.