Журнал «Практическая онкология» Том 2, №2, 2019

Актуальність. Щорічно у світі реєструють близько 1,2 мільйона випадків колоректального раку. У структурі захворюваності на злоякісні онкологічні процеси колоректальний рак посідає одне з перших місць і становить 23,3 %. В Україні загальна кількість випадків захворювання у 2017 р. дорівнювала 9160. Приріст абсолютного числа хворих у 2017 р. порівняно з 2016 р. досягнув 5,0 %. Смертність від колоректального раку була і залишається високою — більше ніж 60 % пацієнтів помирають від прогресування протягом 5 років після радикальної операції. Близько половини пацієнтів із цією патологією надходять до ургентних стаціонарів з клінікою ускладненого перебігу пухлинного процесу. У високого процента пацієнтів при первинному зверненні вже наявні віддалені метастази та перитонеальний карциноматоз. Такі хворі не отримують спеціального лікування та протягом року з моменту встановлення від прогресування захворювання, розвитку ускладнень онкологічного процесу помирають 33,3 % хворих, за даними Національного канцер-реєстру. Для колоректального раку характерне місцеве метастазування, обмежене гематоперитонеальним бар’єром, тому він є перспективним для виконання циторедуктивних оперативних втручань (CRS). Оптимальна циторедукція призводить до зменшення залишкового об’єму пухлини, що, в свою чергу, сприяє кращій хіміочутливості, зменшує процент пухлинних ускладнень та ускладнень від поліхіміотерапії. CRS спрямована на покращення якості життя хворих, позбавлення тяжких ускладнень пухлинного процесу, забезпечення можливості проведення системної хіміотерапії. Виконання симптоматичних оперативних втручань не покращує віддалені результати цих хворих незалежно від наявності додаткового лікування. Метою нашої роботи було дослідження клінічної ефективності застосування комплексної терапії з використанням CRS, а також HIPEC (інтраопераційної високотемпературної хіміоперфузії) черевної порожнини у хворих на місцево-поширений і метастатичний колоректальний рак, а також визначення факторів прогнозу у таких пацієнтів після проведеного комплексного лікування. В цій роботі наведено ретроспективний аналіз виконання CRS як складової комплексного лікування хворих із місцево-поширеним та метастатичним колоректальним раком для популяризації принципів сучасної онкології щодо покращення результатів лікування. Матеріали та методи. З 2013 по 2018 р. у Центрі реконструктивної та відновної медицини (Університетська клініка) проходили спеціальне хірургічне лікування з приводу місцево-поширенного та метастатичного колоректального раку (критерій М₁ і/або Т₄ за класифікацією TNM) 128 пацієнтів (53 чоловіки і 75 жінок). Первинна локалізація пухлини ободової і прямої кишок — у 120 хворих, первинно-множинний рак — у 8 пацієнтів. Середній вік хворих становив 59,4 ± 5,3 року. Обсяг оперативного втручання був оцінений як оптимальна або субоптимальна циторедуктивна операція, обсяг якої визначався залежно від результатів виконаних інструментальних досліджень (КТ, МРТ, ПЕТ-КТ) та інтраопераційно. В 11 хворих була проведена процедура HIPEC черевної порожнини препаратами цисплатину та доксирубіцину. Чотирьох пацієнтів у терміни від 1 до 3 місяців після процедури HIPEC було прооперовано з виконанням оптимального або субоптимального обсягу CRS. Усім хворим в ад’ювантному режимі проводилась системна поліхіміотерапія за стандартними схемами. В усіх хворих інтраопераційно визначався індекс перитонеального карциноматозу (РСI) за Paul H. Sugarbaker, що використовується як непрямий показник можливості виконання повної циторедукції, та індекс повноти циторедукції (CCS). Обсяг виконаного оперативного втручання залежав від об’єму та локалізації пухлинних тканин, включаючи правобічну або лівобічну геміколектомію, резекцію сигмоподібної кишки, резекцію тонкої кишки, екстирпацію матки з додатками, екзентерацію малого таза (передню, задню, тотальну), атипову резекцію печінки, резекцію сечового міхура, спленектомію, резекцію глісонової капсули, метастазектомію, а також різні варіанти перитонектомій. Обсяг виконаної перитонектомії залежав від ступеня та локалізації ураженої пухлиною очеревини: передня парієтальна перитонектомія, права та ліва піддіафрагмальна, перитонектомія за правим та лівим флангом, тазова перитонектомія, бурсектомія, проводилось висічення післяопераційних рубців, пупка. Результати та обговорення. Тривалість оперативного втручання в середньому становила 190,3 ± 18,5 хвилини. Частота ускладнень раннього післяопераційного періоду не відрізняється від аналогічного показника в групах хворих, яким виконувались оперативні втручання у стандартному онкологічному обсязі (за даними сучасної літератури). В ранньому післяопераційному періоді померло 2 хворих (1 через ТЕЛА, 1 через неспроможність кишкових анастомозів з розвитком перитоніту та гнійно-септичних ускладнень). У 2 пацієнтів спостерігалась неспроможність кишкових анастомозів, з приводу яких було виконано релапаротомію з виведенням превентивної стоми. В 1 хворого діагностовано евентерацію кишечника, що вимагало повторного ушивання черевної порожнини. У післяопераційному періоді визначалась середня тривалість життя пацієнтів, медіана виживаності, тривалість безрецидивного періоду та досліджувалась якість життя пацієнтів за опитувальником SF-36 через 1 місяць після оперативного втручання та кожні 3 місяці післяопераційного періоду. Висновки. На даний момент є неможливим визначення статистично вірогідної середньої тривалості життя через невеликі строки з моменту виконання останнього циторедуктивного втручання у більшості пацієнтів, складно оцінити віддалені онкологічні результати лікування, але спостереження за першими прооперованими пацієнтами протягом 1–2 років, а також досвід іноземних колег показують доцільність використання цієї процедури.