Международный неврологический журнал №7 (109), 2019

Останніми десятиліттями відзначається стійкий інтерес до феномену емоційного вигорання [1, 7, 10, 15, 27, 28].

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) — це реакція людини, що виникає внаслідок тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. СЕВ є процесом поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистісної відстороненості й зниження задоволення виконанням роботи [5, 12, 15, 17].

У літературі як синонім СЕВ використовується термін «синдром психічного вигорання». СЕВ є сформованим особистістю механізмом психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на професійні психотравмуючі впливи; це набутий стереотип емоційної, частіше за все професійної, поведінки [20, 23, 26].

В літературі доволі часто можна зустріти і інші визначення емоційного вигорання: емоційне згорання, професійне вигорання, професійний дефект, професійна деструкція, синдром хронічної втоми, синдром виснаження, синдром менеджера, синдром перевтоми, акедія, екзистенційна пустка, і навіть такий яскравий термін, як «отруєння людьми» [1, 7, 17, 23].

СЕВ — частково функціональний стереотип, оскільки він дозволяє дозувати й економно витрачати енергетичні ресурси. У той же час можуть виникати його дисфункціональні наслідки, коли вигорання негативно позначається на виконанні професійних обов’язків і стосунках з партнерами. Іноді СЕВ (в іноземній літературі — burnout) позначається поняттям «професійне вигорання», що дозволяє розглядати це явище в аспекті особистої деформації під впливом професійних стресів [11, 16, 19, 24].

Перші роботи з цієї проблеми з’явилися в США. Американський психіатр Г. Фріденберг у 1974 р. описав феномен психологічного стану здорових людей, що перебувають в інтенсивному й тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги [25]. Цей стан було визначено як синдром фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття щодо клієнтів або пацієнтів [21, 22]. Спочатку СЕВ розглядався як стан знемоги з відчуттям власної непотрібності, пізніше симптоматика даного синдрому істотно розширилася за рахунок психосоматичного компонента, дослідники все більше пов’язували синдром із психосоматичним самопочуттям, відносячи його до станів передхвороби [17, 20].

Останнім часом СЕВ оцінювався як механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на діяльність, пов’язану з напруженими емоційними зв’язками, який кардинальним чином впливає на професійну діяльність і міняє якість життя людини. Хоча останні дані ВООЗ ще до оцінки його як розладу вже вказували на полісистемність цього прояву: СЕВ — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності роботи, втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин для отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до розвитку фізичної залежності та (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки.

Цей синдром розцінюється як стрес-реакція на тривалі виробничі й емоційні вимоги, що виникають унаслідок надмірної відданості людини своїй роботі з одночасним нехтуванням сімейним життям або відпочинком (ВООЗ, 2012).

СЕВ — синдром емоційного виснаження, деперсоналізації і зменшення особистісних досягнень, що виникає в індивідів, які працюють з людьми. Синдром вигорання характеризується емоційним спустошенням, байдужістю і навіть цинічним ставленням до пацієнтів і негативним ставленням до себе, відчуттям незадоволення від своєї роботи й недооцінкою професійних досягнень, порушенням стосунків з колегами, у сім’ї, погіршенням якості життя і стану фізичного й психічного здоров’я [26, 27].

На сьогодні СЕВ можна віднести за Міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10) до класифікаційної рубрики «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень та управління власним життям»: «Вигорання» (Z73.0), або «Розлади адаптації» (F43), або «Неврастенія» (F48).

СЕВ, або burnout-синдром, включений до переліку Міжнародної класифікації захворювань, і, згідно з роз’ясненням ВООЗ, його слід пов’язувати виключно з професійною діяльністю. Цей розлад описують як «хронічний стрес на робочому місці, з яким працівник своєчасно не впорався» (ВООЗ, 2019).

СЕВ має безліч клінічних проявів, проте, згідно з висновками К. Маслач і С. Джексона, прийнято виділяти три основних психопатологічних компоненти СЕВ: емоційну виснаженість, яка виявляється емоційною спустошеністю й утомою; деперсоналізацію, що характеризується знеособлюванням відносин з людьми, і редукцію професійних досягнень, пов’язану зі знеціненням [6].

Виділяють ключові симптоми СЕВ, що зачіпають фізичний, когнітивний, емоційний, поведінковий і соціальний компоненти життя людини. Серед емоційних і поведінкових проявів СЕВ переважають: агресія або роздратування на адресу хворих; ігнорування; холодність емоційних реакцій; відмова від особистісного підходу; надзалученість до роботи; компульсивне надання допомоги; тривога за стан справ на робочому місці й залежність від них; низька мотивація і страх некомпетентності. Ці прояви можуть безпосередньо впливати на ставлення до хворих, якість надання медичної допомоги, реабілітацію і реадаптацію пацієнтів. Серед когнітивних порушень при СЕВ відзначаються погіршення короткочасної пам’яті; зниження концентрації уваги; складнощі з плануванням і виконанням комплексних завдань; зниження продуктивності когнітивної діяльності й повсякденної активності; сповільненість у руховій сфері [8, 9, 13].

Емоційне вигорання — динамічний процес, що розвивається поетапно, проходячи такі фази:

1) напруження — нервова (тривожна) напруга — є пусковим механізмом у формуванні емоційного вигорання. Його створюють хронічна психоемоційна атмосфера, підвищена відповідальність, складний контингент;

2) резистенція, тобто опір — несвідоме прагнення до психологічного комфорту за допомогою наявних емоційних захистів. Людина намагається більш-менш успішно захистити себе від неприємних вражень;

3) виснаження — характеризується більш-менш вираженим падінням загального енергетичного тонусу, ослабленням нервової системи, збідненням психічних ресурсів, зниженням емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що опір виявився неефективним [2].

Серед працівників, у яких СЕВ зустрічається найбільш часто (від 30 до 90 %), слід назвати лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, рятувальників, працівників правоохоронних органів. Численні дослідження показали, що медична професія — одна з тих, яка більшою мірою формує предиспозицію до розвитку феномена психічного вигорання. Емоційне вигорання серед лікарів спостерігається частіше, ніж серед решти населення: за останні 5 років частка СЕВ серед лікарів США зросла з 45 до 54 %; серед працюючих американців СЕВ реєструється в 28 % [15, 24, 27].

Майже 80 % лікарів-психіатрів, лікарів-психотерапевтів, лікарів-наркологів і лікарів-неврологів мають різного ступеня вираженості ознаки СЕВ; 7,8 % — різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і психовегетативних порушень [11, 12, 16]. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73 % випадків; у 5 % визначається виражена фаза синдрому, що проявляється емоційним виснаженням, психосоматичними й психовегетативними порушеннями [16]. Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються в 62,9 % опитаних. Фаза резистенції домінує в картині синдрому в 55,9 %, виражена фаза виснаження — у 8,8 % респондентів віком 51–60 років і зі стажем роботи в психіатрії понад 10 років. Ті чи інші симптоми вигорання мають 85 % соціальних працівників [19, 23].

Це пов’язано не тільки з тим, що медична діяльність передбачає стійке взаємовідношення «лікар — пацієнт» і комунікацію в його рамках, а й з тим, що діяльність лікаря пов’язана з високим ступенем відповідальності за життя й благополуччя іншої людини [7, 9, 23].

Вважається, що професії психіатрів і неврологів мають деякі особливості, які виділяють їх з низки професій системи «людина — людина» [12]. До них належать, наприклад, анозогнозія в пацієнтів і пов’язані з нею протидія госпіталізації, нонкомплаєнс, недовіра до медичного персоналу. Також це тиск родичів хворих, значні обсяги рутинних обов’язків, необхідність постійного, часто негативно зарядженого спілкування з хронічними тяжкокурабельними пацієнтами [9, 13, 14, 17, 26]. Усі ці фактори можуть обумовити як психологічний дискомфорт у фахівця, так і зміну ставлення до хворих.

За даними англійських дослідників, серед лікарів виявляється високий рівень тривоги (41 % випадків), клінічно вираженої депресії (26 % випадків). Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість вживаного алкоголю перевищує середній рівень [28].

Серед причин СЕВ виділяють дві групи факторів, пов’язаних між собою, що впливають на рівень емоційного вигорання [6, 16]. До першої групи відносять чинники, пов’язані з особливостями характеру, темпераменту, цінностями тощо. Дану групу можна умовно назвати «індивідуальні чинники», тобто вони пов’язані з психічними процесами всередині людини. До другої групи належать умови й взаємодія між людьми, час роботи, організаційна культура, умовні складності комунікації тощо, тобто фактори, що впливають на людину ззовні. Такі фактори можна умовно об’єднати в групу «соціальні чинники», але при цьому передбачається, що дані фактори взаємодіють із психічним простором людини [10, 11].

Головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна перевтома, коли вимоги (внутрішні й зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у людини порушується стан емоційної рівноваги, що неминуче призводить до СЕВ [16].

Стрес на робочому місці, тобто невідповідність між особистістю і вимогами, що висуваються до неї, є ключовим компонентом СЕВ. До основних організаційних факторів, які сприяють СЕВ, відносять: високе робоче навантаження; відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег і керівництва; недостатню винагороду за роботу; високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; неможливість впливати на прийняття рішень; неоднозначні вимоги до роботи; постійний ризик штрафних санкцій; одноманітна, монотонна й безперспективна діяльність; необхідність зовні виявляти емоції, які не відповідають реаліям; відсутність вихідних, відпусток та інтересів поза роботою [8, 9, 14].

Подолання наслідків СЕВ відбувається з використанням фармако- і психотерапії. Серед фармакологічних засобів особливого значення набувають ті, що впливають на когнітивні функції.

Мемопрув — біологічно активна суміш поліпептидів природного походження з клінічно доведеною ефективністю.

Мемопрув є комбінацією нейропептидів і амінокислот, отриманих з природних джерел і приведених у відповідність до стандартів біотехнологічного процесу в сертифікованих умовах. Нейропептиди в Мемопруві імітують фактори росту нейронів, що важливі для нормального функціонування мозку. В опублікованих дослідженнях ці нейропептиди демонструють ефективність у двох важливих процесах:

— нейропротекція: захищають нервові клітини й нейронну мережу від патологічних процесів, що призводять до погіршення когнітивних функцій;

— нейропластичність: стимулюють утворення й зміцнення міжнейронних сполук для покращання когнітивних функцій (пам’яті, уваги й концентрації) і прискорюють відновлення нейронних мереж.

Завдяки вищезазначеним властивостям Мемопрув покращує й відновлює когнітивні функції (пам’ять, увага і концентрація), а також сприяє розумовій і фізичній реабілітації в період одужання.

Результати клінічних досліджень засвідчили безпеку, а також довели ефективність Мемопруву щодо покращання пам’яті й уваги в здорових добровольців середнього віку. Так, у дослідженні T.H. Crook et al. (2005) різниця між групою, у якій приймали Мемопрув, і тими, хто отримував плацебо, у первинній кінцевій точці (показник домену пам’яті шкали ADAS-cog C) становила 1,6 бала, що свідчить про клінічно значущий вплив Мемопруву на когнітивні функції. Це дослідження увійшло до Кокранівського центрального реєстру клінічних випробувань, воно засвідчило, що Мемопрув безпечний і перспективний для покращання пам’яті в здорових осіб, які зазнали «природної» втрати пам’яті, зумовленої віковим чинником.

З огляду на описані властивості Мемопруву перс-пективним є його використання для подолання наслідків СЕВ.

У зв’язку з вищевикладеним метою дослідження стало виявлення особливостей емоційного вигорання в працівників сфери охорони неврологічного й психічного здоров’я і визначення можливостей Мемопруву у його корекції.

Було обстежено 196 осіб з усіх регіонів України, які працювали у сфері охорони неврологічного й психічного здоров’я (128 лікарів-неврологів і 68 лікарів-психіатрів). Серед обстежених переважали жінки (157 жінок і 39 чоловіків), середній вік яких становив 48,6 ± 2,8 року.

Обстежені приймали Мемопрув (EVER Pharma) по 1 табл. вранці упродовж 30 днів.

Згідно з метою дослідження всі обстежені проходили обстеження двічі: на початку дослідження й наприкінці, що дозволило визначити ефективність Мемопруву.

Під час дослідження використовувались такі методи: опитувальник «Професійне (емоційне) вигорання» (MBI) в адаптації Н.Є. Водоп’янової [6], методика діагностики рівня емоційного вигорання (В.В. Бойко) [18], суб’єктивна шкала оцінки астенії (МFI-2О) [4] і методика коректурної проби в модифікації В.Н. Аматуні [3].

Проведені дослідження показали, що ознаки СЕВ різного ступеня вираженості наявні в 68,4 % обстежених. Лише в 31,6 % осіб не виявлено будь-яких ознак СЕВ. Аналізуючи структуру СЕВ, встановили, що стадія напруження спостерігалася в 30,6 % обстежених, стадія резистенції — у 20,4 % і стадія виснаження — у 17,3 %.

При вивченні компонентів СЕВ за методикою Н.Є. Водоп’янової було встановлено, що у 29,24 % осіб був дуже високий рівень емоційної виснаженості, у 38,60 % — високий, 24,56 % — середній і лише в 7,60 % осіб — низький (рис. 1).

Після проходження курсу прийому упродовж 1 місяця було визначено покращення емоційного стану: спостерігалось зниження кількості осіб з високим і дуже високим рівнем емоційної виснаженості (р ≤ 0,01, ДК = 1,15, МІ = 0,05, і р ≤ 0,0001, ДК = 3,93, МІ = 0,34 відповідно) і підвищення кількості осіб із середнім і низьким рівнем виснаженості (р ≤ 0,0005, ДК = 2,21, МІ = 0,05, і р ≤ 0,002, ДК = 3,683, МІ = 0,19 відповідно).

Аналіз фактора «деперсоналізація» продемонстрував, що в більшості обстежених осіб був зафіксований високий рівень деперсоналізації (50,29 %), яка передбачає цинічне або неемоційне ставлення до праці й об’єктів своєї праці (рис. 2). Формуючись як своєрідний самозахист, як емоційний буфер у відповідь на психоемоційне виснаження, що розвивається, у вигляді реакції «відходу від турботи щодо реципієнтів», вона може потім перерости в дегуманізацію.

Після проходження курсу прийому упродовж 1 місяця була встановлена позитивна динаміка, що полягала в зменшенні кількості осіб із дуже високим рівнем деперсоналізації (р ≤ 0,0001, ДК = 2,22, МІ = 0,22) і підвищенні кількості осіб із середнім рівнем деперсоналізації (р ≤ 0,0001, ДК = 2,40, МІ = 0,24).

Аналіз показника професійної успішності продемонстрував, що в 43,27 % пацієнтів спостерігався низький рівень і в 35,09 % — середній рівень редукції професійної успішності (рис. 3). Редукція професійних досягнень співвідноситься з ослабленням відчуття самокомпетентності й продуктивності власної роботи. Компонент редукції персональних досягнень являє собою самооцінну величину вигорання.

Після проходження курсу прийому упродовж 1 місяця була встановлена позитивна динаміка, що полягала в зменшенні кількості осіб з середнім рівнем редукції професійної успішності (р ≤ 0,001, ДК = 2,29, МІ = 0,16) і підвищенні кількості осіб із низьким рівнем редукції професійної успішності (р ≤ 0,005, ДК = 1,14, МІ = 0,07).

Аналіз вираженості СЕВ у різних фазах за методикою В.В. Бойко показав наступне (рис. 4).

Показники фази напруження в обстежених становили 39,42 ± 21,38 бала, фази резистенції — 68,34 ± ± 25,00 бала, фази виснаження — 48,00 ± 21,51 бала.

Після проходження курсу прийому спостерігалась вірогідна редукція вираженості показників усіх фаз стресу: напруження (29,33 ± 21,81 бала, t = 4,151, р ≤ 0,0001), резистенції (54,06 ± 25,00 бала, t = 5,380, р ≤ 0,0001) і виснаження (35,00 ± 21,51 бала, t = 5,240, р ≤ 0,0001).

Для визначення тих факторів, за рахунок яких відбувалось формування стадій напруження, резистенції і виснаження, був проведений детальний аналіз усіх окремих симптомів емоційного вигорання (табл. 1).

Було встановлено, що в обстежених фаза напруження була пов’язана зі сформованими переживаннями психотравмуючих обставин (18,43 ± 9,13 бала), незадоволеністю собою (8,66 ± 5,96 бала), відчуттям загнаності в клітку (5,98 ± 4,49 бала), тривоги й депресії (11,88 ± 8,33 бала). Резистенція відбувалась за рахунок редукції професійних обов’язків (19,26 ± 8,01 бала), вираженого неадекватного емоційного реагування (18,64 ± 7,09 бала), розширення сфери економії емоцій (17,41 ± 9,40 бала) та емоційно-моральної дезорієнтації (15,12 ± 8,98 бала). Фаза виснаження була асоційована з наявністю психосоматичних і вегетативних порушень (13,32 ± 8,32 бала), особистісною й емоційною відгородженістю (12,70 ± 8,80 бала і 10,82 ± 5,74 бала відповідно), емоційним дефіцитом (11,75 ± 7,76 бала).

Після використання Мемопруву відзначалась суттєва позитивна динаміка за всіма ознаками емоційного вигорання, окрім шкали «емоційна відгородженість», за якою зміни були несуттєвими. Так, була встановлена редукція напруження, що проявлялось у зниженні переживань психотравмуючих ситуацій (13,30 ± 9,22 бала, t = 5,00651, р ≤ 0,0001), тривоги й депресії (6,98 ± 7,29 бала, t = 5,586, р ≤ 0,0001), незадоволеності собою (6,51 ± 5,68 бала, t = 3,304, р ≤ 0,001) та відчуття загнаності в клітку (3,68 ± 4,74 бала, t = 2,952, р ≤ 0,003).

Також відзначалася редукція виснаженості за рахунок зменшення емоційного дефіциту (8,57 ± 6,88 бала, t = 3,803, р ≤ 0,0001), особистісної відстороненості (8,96 ± 8,02 бала, t = 3,892, р ≤ 0,0001) і психосоматичних й вегетативних порушень (9,09 ± 7,99 бала, t = 4,151, р ≤ 0,0001).

Внаслідок прийому Мемопруву спостерігалось зниження резистентності, що проявлялось у редукції неадекватного емоційного реагування (16,79 ± 7,08 бала, t = 2,343, р ≤ 0,01), емоційної дезорієнтації (12,05 ± 6,52 бала, t = 3,468, р ≤ 0,0005), збільшенні емоційних проявів (12,07 ± 9,44 бала, t = 4,967, р ≤ 0,0001) і розширенні професійних обов’язків (15,26 ± 8,64 бала, t = 4,204, р ≤ 0,0001).

Аналіз рівня астенії за шкалою астенічного стану показав, що найбільш високі значення до прийому були отримані за показником загальної астенії (12,90 ± 3,66 бала), фізичної астенії (11,58 ± 3,38 бала) і зниження активності (11,10 ± 3,61 бала) (рис. 5). Показники психічної астенії і зниження мотивації становили 10,84 ± 3,68 бала і 9,29 ± 3,49 бала. Загальний рівень астенічного стану становив 55,73 бала, що відповідало рівню слабкої астенії.

Після прийому Мемопруву спостерігалась редукція показників астенії, що проявлялось у вірогідному зниженні загальної, психічної і фізичної астенії (9,91 ± 3,67 бала, t = 7,497, р ≤ 0,0001; 9,85 ± 3,56 бала, t = 4,605, р ≤ 0,0001, і 9,01 ± 3,55 бала, t = 4,662, р ≤ 0,0001 відповідно), підвищенні активності й мотивації (9,32 ± 3,71 бала, t = 4,472, р ≤ 0,0001, і 8,36 ± 3,47 бала, t = 2,454, р ≤ 0,01 відповідно).

Аналіз результатів коректурної проби в модифікації В.Н. Аматуні продемонстрував наявність таких особливостей: час, витрачений на проходження першої половини тесту, становив 2,15 хв, що відповідало процесу адаптації до виконання завдання, при цьому час виконання другої половини тесту становив 0,62 хв, що відображало процес мобілізації психічних процесів (t = 2,052, р ≤ 0,04) (табл. 2).

Індекс втомлюваності становив 0,99, що відповідало підвищеній втомлюваності, зниженню рівня активної уваги.

Після прийому засобу Мемопрув час, що був витрачений обстеженими на проходження першої половини тесту, становив 1,22 хв, другої — 0,88 хв (t = 6,214, р ≤ 0,0001), що відображало покращення адаптації при виконанні тесту. При цьому індекс втомлюваності дорівнював 1,43, що відповідало нормативній психічній активності без ознак втомлюваності (t = –2,842, р ≤ 0,004). Також треба зазначити, що загальний час виконання тесту був вищим до прийому (2,84 ± 0,73 хв), а після прийому загальний час виконання тесту вірогідно скоротився (2,34 ± 0,53 хв), що відображало покращення процесу концентрації уваги й працездатності (t = 6,526, р ≤ 0,0001).

У межах дослідження був проведений кореляційний аналіз між показниками емоційного вигорання й особливостями виконавчих функцій і концентрації уваги. Так, було визначено, що порушення виконавчих функцій обстежених поєднувалось з такими показниками емоційного вигорання, як емоційне виснаження (r = 0,732), зниження професійної успішності (r = 0,821) і активності (r = 0,562), було пов’язане з втомлюваністю (r = 0,611), фізичною й психічною астенією (r = 0,523), неадекватним емоційним реагуванням (r = 0,487) і незадоволеністю собою (r = 0,632) (рис. 6).

Також була вивчена кореляція між показником концентрації уваги й показниками емоційного вигорання. Було встановлено, що зниження концентрації уваги поєднувалось із загальною астенією (r = 0,721), тривогою і депресією (r = 0,672), переживанням психотравмуючих ситуацій (r = 0,613), зниженням мотивації (r = 0,502), байдужістю до роботи (r = 0,591) і редукцією професійних обов’язків (r = 0,439) (рис. 7).

Отримані дані свідчать про наявність функціонального зв’язку між СЕВ, порушеннями виконавчих функцій і концентрацією уваги, що дозволяє визначити ці показники як синдроми-мішені при корекції СЕВ, а суміш поліпептидів природного походження Мемопрув визнати ефективним щодо відновлення пам’яті, уваги, концентрації і прийняття щоденних рішень.

Висновки

1. Синдром емоційного вигорання, як реакція на професійні стресові чинники, виявляється в 68,4 % лікарів, які працюють в сфері неврологічного й психічного здоров’я. Аналіз динамічної структури синдрому показав, що в 30,6 % СЕВ знаходиться у фазі напруження, у 20,4 % — у фазі резистенції, у 17,3 % — у фазі виснаження.

2. У механізмах формування емоційного вигорання провідну роль відіграють переживання психотравмуючих чинників (18,43 ± 9,13), редукція професійних обов’язків (19,26 ± 8,01), неадекватне емоційне реагування (18,64 ± 7,09), розширення сфери економії емоцій (17,41 ± 9,40), емоційна й особистісна відстороненість (10,82 ± 5,74 і 12,70 ± 8,80 відповідно).

3. Мемопрув є ефективним засобом подолання астенії (фізичної і психічної), підвищення активності й мотивації, а також покращення процесів уваги й працездатності в осіб із СЕВ.

4. Під впливом Мемопруву відзначається позитивна динаміка компонентів СЕВ — емоційного виснаження й деперсоналізації (t = 5,546 та t = 4,674), що здійснюється за рахунок вірогідного регресу показників напруження (незадоволеність собою, «загнаність у клітку», тривога й депресія), резистенції (неадекватне емоційне реагування, розширення сфери економії емоцій) і виснаження (емоційний дефіцит, психосоматичні й психовегетативні порушення).

5. Комплекс заходів, спрямований на профілактику СЕВ, включає аналіз із боку адміністрації медичних закладів умов праці, відпочинку, моніторинг проявів СЕВ та активне впровадження психогігієнічних і психопрофілактичних заходів.

Конфлікт інтересів. Не заявлений.